Хочеш бути багатим – допоможи сироті

Поки збирала іграшки для дітей, почула історію польської дівчини Анни. Вона виросла у багатодітній, але цілком забезпеченій родині, а коли стала дорослою, має хорошу високооплачувану працю у гарній компанії, проте щиро віддає на благодійність.

Якось її запитали: «Побутує думка, що голодним і бідним зазвичай допомагають люди, які виросли у бідних сім’ях, пережили потрясіння чи бояться скрути. Звідки в тебе, такої гарної, успішної та завжди забезпеченої молодої людини така міцна тяга до благородних вчинків?»

На що Анна розповіла: «В дитинстві щоп’ятниці, коли ми обмежували себе у їжі, бо дотримувалися посту, як вимагає традиція католицької церкви, мама ставила на кухні скриньку та кидала до неї гроші, які мали піти цього дня на солодощі та м'ясо. І робила це при дітях, щоразу пригадуючи про тих, хто не має батьків. Потім ці гроші віддавали на допомогу сиротам. Я знаю, що це одна із причин, чому Господь рясно благословляв фінансами нашу багатодітну родину. Це так міцно закоренилося в нашій свідомості, що вже дорослими ми не бачимо свого забезпечення без благодійних вчинків».

З молитвою – на вибори. Любомир Гузар

Дуже цікаве звернення Любомира Гузара до народу напередодні виборів до парламенту. Та, думаю, буде корисним не лише перед виборами політиків.

Завершується період передвиборної кампанії і наближається день виборів до Верховної Ради України. Це в житті Української держави буде дуже важливою, доленосною подією з серйозними наслідками на найближчих декілька років.

Віруючі громадяни, заохочені Церквами чи релігійними організаціями, до яких належать, супроводжували підготовку до виборів молитвою. Хоча до офіційних книг кожної церковної спільноти включені молитви за народ, державу та її провід і віряни відмовляють їх щодня не залежно від обставин, однак така важлива подія, як вибори спонукає людей молитися частіше та сердечніше.

Практика більш інтенсивного моління в час потреби відома в усіх релігіях. Багато прикладів цього маємо також у книгах Старого та Нового Завітів. Тому не дивно, що наші Церкви в Україні закликають до особливих молитов у цей напружений час.

Яка мета такого моління? Для багатьох людей - це прохання, звернене до Володаря Всесвіту, щоб Він прийняв їхні плани для їх майбутнього.

Змістом прохань часто стають дуже конкретні питання: який політичний сценарій повинен відбутися, котра партія має отримати більшість, котрий кандидат має бути обраний. Але хіба це можна назвати гідним звернення до Бога-Вседержителя?

Така молитва є, радше, ще одним засобом осягнути бажану мету. Для людей, які в такий спосіб моляться, "нездійснення" їхніх планів прирівнюється до "невислухання" їхніх молитов, наслідком чого є безконечні нарікання на Господа Бога.

У чому має полягати наша молитва?

Наше звернення до Бога не повинно бути ані вимогою до Всевишнього, ані порадою, як Він має поводитися. Воно має бути актом довір’я, заявою, що ми справді віруємо, що Він все знає, все може і зробить те, що є найкращим для нас, нашого народу і нашої держави.

Ми не сміємо диктувати Богові, що має статися, ані нарікати на Нього, коли події розвиваються не за нашими планами.

Якщо ми справді щиро молимося, то радо приймаємо те, що Він нам посилає, і постараємося якнайдосконаліше використати Його плани. Бо ми свідомі, що Бог бажає нам тільки добра.

Вибори – це слушний час зрозуміти роль Бога в нашому суспільному та державному житті. Хоча вибори – це тільки мить, але наше правильне ставлення до нашого Творця та Небесного Отця – це стан душі, який ми повинні зберігати постійно.

У передвиборчий час було проведено багато соціологічних опитувань про різні аспекти політичного життя, але ніхто не спромігся запитати виборців, чи вони молилися, чи поручали Богові самих себе, свій народ і свою державу.

А було б дуже цікаво мати таку статистику. Бо якщо б велике число виборців зверталися до Бога, шукаючи не здійснення своїх планів чи уподобань, а Його святої волі, то майбутнє нашої держави та загальне благо всіх громадян були б запевненими.

Авраам и Сара. Тело и душа

Дуже цікаве роз'яснення про Авраама і Сару, як образи душі і тіла. Переважно говорять, що у подружжі чоловік - це більше тілесне, а жінка - духовне. Натомість Тора говорить дещо інакше. Коли глава родини - це духовна складова, а дружина - тілесна. Але цікаво, що у останні часи все ж таки тілу приділяється більше уваги - себто роль жінки зростає. Приємно, як для жінки над цим розважати :)

Тело и душа. Из трудов Любавичского Ребе; краткое адаптированное изложение

В главе Торы "Лех-Леха" Всевышний говорит Аврааму: "Сарай, жену твою, не называй ее именем Сарай, но Сара будет имя ее". В случае с Авраамом все понятно: его имя было изменено вследствие выполненной заповеди – "брит мила" (обрезания). Но замена имени его жены произошла, на первый взгляд, без видимых причин. Чем же можно объяснить, что на восемьдесят девятом году жизни Саре понадобилось сменить имя?

В книге Зогар есть интересный комментарий по этому поводу. Там, где в Торе упомянута Сара, есть каббалистический намек на тело человека. Ведь тело является комбинацией четырех "элементов", соответстующих четырем состояниям материи: Афар (прах), Маим (вода), Руах (ветер) и Эйш (огонь). А смена имени Сары произошла в городе Хеврон, он же Кирьят-Арба: Хеврон – от слова "хибур" ("соединять"), а Кирьят-Арба – "город четырех" (элементов). Авраам же, по мнению этой книги, это намек на душу человека. В продолжении этого комментария делается вывод об идеальных отношениях между душой и телом.

Однако этот комментарий нуждается в пояснении. В этой же главе сказал Всевышний Аврааму: "Слушайся всего, что скажет тебе Сара". Это выглядит, как приказ, чтобы душа слушалась тела. Но разве таково идеальное положение вещей?

За ответом обратимся к Скрытой Торе – учению хасидизма. Именно тело, а не душа играет центральную роль в служении Всевышнему. Вот что говорит об этом рабби Исраэль Баал Шем Тов: "Хотя тело – помеха душе в ее работе, но все же не следует пренебрегать телом, тем более пытаться сломить его постами и изнурять его. Напротив, нужно, чтобы оно приняло участие в служении Б-гу, используя скрытую в нем силу".

Сила эта также дана ему Всевышним, ведь в верхних мирах духовный "корень" тела гораздо выше, чем у души, благодаря чему тело способно положительно влиять даже на достижения души.

В сущности, все заповеди, которые мы исполняем, ориентированы не на душу, а именно на тело, и причина этого не только в том, что мы живем в физическом мире. Идея в том, что сами по себе заповеди должны исполняться в сфере физического, чтобы трансформировать саму материю.

Рассмотрим такой пример. Предположим, что некая женщина досконально изучила законы и философский смысл заповеди зажигания субботних свечей. Представим, что накануне Шаббата она, проникшись важностью этой заповеди, мысленно воссоздала в уме тысячи интереснейших и глубочайших комментариев наших мудрецов на эту тему. Но, допустим, при этом… так и не зажгла свечи в назначенное время. Тогда она не только не исполнит заповедь, но и совершит грех!

С другой стороны, женщина, которая поспешно зажгла субботние свечи и даже не вспомнила о духовной стороне своего действия, все же исполнила заповедь, хотя, разумеется, в таком исполнении есть недостаток.

Если душе для того, чтобы совершить подъем, требуются размышления и осмысление заповеди, эмоциональный настрой и концентрация внимания, то телу для этого нужно лишь одно – просто совершить верное физическое действие.

Теперь понятно, почему свое имя Сара получила словно бы само собой, автоматически. То, что тело является целью, к которой направлены все заповеди, показывает, что тело (Сара) есть нечто чрезвычайно важное и неповторимое даже по отношению к душе (Авраам). Разумеется, в период Изгнания мы не можем ощутить этого преимущества. Достоинства тела раскроются только после прихода Мошиаха. И если сейчас тело получает жизненную силу от души, то в эпоху Освобождения "душа станет получать питание от тела".

Наши праотцы стояли на столь высоком духовном уровне, что досрочно смогли ощутить такое положение вещей. О них сказано, что "Всевышний дал им вкусить в этом мире нечто подобное миру грядущему". Уже тогда они чувствовали преимущество тела над душой. Именно по этой причине Аврааму было сказано: "Слушайся всего, что скажет тебе Сара". По этой же причине ее прежнее имя Сарай (в переводе: "властительница моя") было изменено на имя Сара – властительница над всем (даже над душой!).

(Пересказ беседы Ребе, опубликованной в "Тойрас Менахем", 5751 (1991) г. Изложение р-на Якова Байтмана

Розмова з воском. Мій візит до музею воскових фігур

Сьогодні у музеї воскових фігур вдивлялася в очі Пушкіна та Єсеніна та думала - цікаво, а чи передбачали ці хлопці, що через сотні років риси їхнього обличчя буде ретельно вивчати журналістка Оксана Тупальська - людина епохи інтернету, швидкісного переміщення з однієї точки світу та зневаги до історії. Переконана, що ці люди відчували себе посланцями до своїх сучасників, які прийшли у світ, щоб жити своїм життям. Нелогічним, безумним та ризикованим. Але щасливим - повним пристрасті, запалу та динаміки.

Люди дуже люблять писати закони. Потрібні вони їм - не потрібні, але людям конче хочеться законів.

Якщо ти працюєш в офісі, на тебе навішають корпоративні правила про фірменний дрес-код, голівудську усмішку, якою конче необхідно зустрічати клієнтів та лейбу успішності, бо якщо ти не знаходишся у руслі стилю - ти не маєш шансу на успіх.

Якщо ти ходиш в церкву, ти конче маєш тримати перед усіма марку, чітко дотримуватись правил таймменеджменту та жити за чіткими правилами, порушення яких - смерть.

Якщо ти політик чи начальник - ти конче мусиш ходити з надутою пикою, тебе мусять боятися підлеглі, а краватка має відповідати кольору черевиків, бо що яскравіші фарби - тим чомусь нижчі пошана і авторитет.

Якщо ти простий середнього статусу заробітчанин - тобі розкажуть, як ти конче мусиш жити, за яким графіком, скільки працювати та як часто мріяти про те, щоб стати начальником.

Якщо ти жінка, тобі розкажуть як ти мусиш виглядати, скільки їсти та якого кольору носити макіяж.

А ще перед смертю обов'язково треба зібрати одяг для мандрівки до гробу, замовити гарне місце на кладовищі та оббити кілочками. Це теж такий неписаний закон - чим багатший мрець, тим дорожчий пам'ятник.

А ти просто можеш бути щасливим. Просто так. Всім назло. Незалежно хто ти і де ти, cкільки заробляєш, у кого закохуєшся, з ким тобі смакує чай чи кава, що ти їси та за яким живеш графіком. Просто собою щасливим. Поза стандартами. В образ такого чоловіка навіть після його смерті хочеться вдивлятися.

Із рабства маніпуляції до Божого провідництва

Під вінець сьогоднішнього дня розумію, що не дарма прожила останні 24 години, тижні та місяці цього року. Цей день дав мені можливість зрозуміти важливість триматися за власні вартісні орієнтири та цінності, сформовані на біблійних принципах, які впродовж років ретельно прививали у сім"ї, в церкві, під час читання Біблії та на особистій молитві.

Сьогодні йдеться про Боже управління та нездорову маніпуляцію.

Люди, які нас оточують, дуже часто мають цінний досвід, мудрість та знання, які варто вчитися приймати та якими варто ділитися. Але все більше розумію, що часом краще пропустити одну мудру пораду та прийти до неї шляхом пізнання та співставлення пізніше, ніж обвішатись лейбами чужих думок і вражень і втратити свою ідентичність. А саме остання є важливою до пізнання свого справжнього життєвого покликання.

Спілкування і перебування із іншими людьми впродовж років насичувало мене важливими речами та допомагало мати успіх у багатьох не менш важливих справах. Мудре керівництво духовних наставників свого часу допомагало побороти життєві труднощі та отримати позитивний образ світу. Передовсім, напевно, тому, що у моїх дружніх і партнерських відносинах насправді переважна більшість - це успішні, талановиті, цікаві та хороші люди. Проте, коли ось цього насичення іншими людьми-лідерами у житті стає більше, ніж приватної тиші, починаються проблеми. Бо саме у цій тиші ти розважаєш та віч-на-віч зустрічаєшся з Богом. А якщо цієї важливої опції тиші немає - ти(себто я - говорю передовсім про себе зараз) втрачаєш важливі для життя орієнтири та занепадаєш, як особистість.

Нещодавно під впливом ось такої я назвала "маніпуляції натовпом", я зійшла з того плану, який був заздалегідь розроблений для втілення та забезпечення необхідної гармонії в моєму житті. Зокрема через хиткий душевний стан, який настав внаслідок того, що піддалася страху та зовнішній маніпуляції, не забезпечила собі важливу поїздку до Ізраїлю, під час якої планувала перебувати в спокої та слухати Бога, відмінила дві важливі для мене зустрічі та, напевно, загубила деякі менші(або й більші - не знаю), непомітні на перший погляд справи, які мали б прийти як наслідок подій, в які вкладала бюджет та які ретельно готувала. І тепер, нажаль, розхитані сфери життя потребують реконструкції.

Думаю, у кожної людини у різні періоди трапляються ситуації, коли замість вистеленої заздалегідь дороги починаємо брести якимось невідомими курганами. І завжди можна знайти об'єктивні чи більш-менш об'єктивні причини чому так сталося. Але на жаль, це не зовсім ті шляхи, якими б хотів вести нас Бог. І у цих курганах можемо втратити Його захист, мир і благословіння. Маємо щастя, що через Його силу і благодать завжди можемо ці шляхи направити.

Коротко видимі для мене наслідки, які настають, коли людина піддається маніпуляції інших, замість триматися персональних для неї орієнтирів:

- втрата напрямку руху Зазвичай людина, яка живе в Бозі має здатність мудро планувати події, дивитись наперед, передбачати події та наслідки та відповідна має мир у плануванні

- різного роду страхи Завтра видається суворим та загрозливим, а справи нетривкими та ризикованими

- оціночні судження Людина, яка не розуміє своєї дороги і призначення засуджує та звинувачує інших у своїх невдачах

- відсутність здорової довіри Особу гризуть підозри до людей, які не несуть своїми вчинками жодної загрози

- слабке здоров'я, викликане психосоматикою Організм не може перебувати одночасно у гармонії та психічному напруженні

- проблеми в комунікації Передовсім це відсутність здатності сказати "ні" у відповідний для того час та піти на здоровий діалог, коли перемовини мають значення

- нездатність любити інших Там, де маніпуляція - немає місця любові. Відповідно, якщо тобою маніпулюють, ти з часом, починаєш маніпулювати іншими

- невміння розуміти та виражати свої почуття Що знову ж таки, призводить до комунікативних труднощів

Це, напевно, не весь перелік, яле основне, що мені захотілося відмітити.

Думаю, вийти з усіх цих курганів наможливо виплисти людині, без молитви та роздумів у пошуках здорових ціннісних орієнтирів.

З іншого боку, переконана, що людина, яка свідомо та відважно долає ці всі наслідки, які є, до слова, і наслідками гріха та дорогою до смерті(духовної та фізичної), отримує благодаті вже тут на землі та чесноти, з якими сміливо пошурує в вічність.

Останнім часом багато чую проповідей про те, що людині варто менше дбати про дотримання закону і виконання правил, скільки входити в благословіння Христа та насолоджуватись Його силою і світлом. З основним меседжем згодна. Але при цьому дуже хочеться не забувати біблійну насторогу, що "якщо праведник ледь спасеться, то що буде із грішником?"

Хочемо бути щасливими - маємо жити праведно. Принаймні старатись. Пробачати, просити пробачення, визнавати помилки, триматись засад вірності та берегти ближніх. Бо хто як не ближні приходять до нас на допомогу, коли наші дороги геть вибиті.

Люблю час від часу повертатись до своїх старих публікацій у блозі і розважати. Маю відчуття, що ця також буде перечитана.

Война и мир Самвела Багдасарова. Уривки

Нарила в своїх архівах надзвичайно цікаве інтерв'ю з лікарем-реаніматологом, вірменом, який працює у Києві. Вирішила зацитувати на згадку.

Вы работаете анестезиологом-реаниматологом. Почему?

- Потому что когда-то понял: мое место там, где льется кровь и гибнут люди. Для этого совсем необязательно носить автомат и военную форму. Работа врача-раниматолога тоже путь воина. Потому что каждый раз ты имеешь дело с самой Смертью. Лицом к лицу. И каждый раз твоя задача - спасти Человека!

Вы бессеребряник?

- Совсем нет. просто в том, чем мы зарабатываем, должен быть подвиг. Пускай маленький, но подвиг. ... Самое главное - каждый человек должен иметь шанс.

Но ведь вам приходится и плохие известия сообщать...

- Поначалу сложно было. Боялся собственной неадекватной реакции - меня ведь самого накрывало. Пережить смерть пациента одно, а сказать об этом родителям - совсем другое.

И как с этим справляться?

- Многие пьют. Я - много времени провожу на природе, в лесу. А в христианские посты почти не ем. Все это позволяет обрести контроль над эмоциями. И потом, я еще с подросткового возраста, как пел Шевчук "подружился со смертью". Я с ней "на короткой ноге".

Чему вас научила смерть?

- Ценности жизни. Я воин-одиночка. Смерть - это ведь не конец. Иногда человек выживает, хотя, как казалось бы, никаких шансов у него нет. А иногда вроде и на поправку пошел, но вдруг на равном месте "бац" - и умер. Ничем иным, как божественным вмешательством это не объяснишь. Это уже не в компетенции врачей. Знаете, я со временем начал чувствовать "запах смерти", что ли. Хотя это и не запах... Просто чувствую, когда она рядом. Когда она за кем-то приходит... В течении часа-двух обязательно кто-то умирает.

В таком случае, что можете сказать о душе?

- Часто мне снятся странные сны. Будто я иду по коридору у себя в реанимации. Вдруг слышу, что меня зовут. Захожу в палату - а там пациент умирает. И никого из медперсонала. На экране дисплея - прямая линия. Значит, ритм сердца замер. Я бросаюсь к больному, накладываю руки на его грудь, надавливаю, но... руки проваливаются, как сквозь воздух!.. Просыпаюсь в холодном поту, смотрю на часы - 4.04(к примеру) ночи. Меня колотит, уснуть не могу. А утром на работе узнаю, что ночью умер ребенок. Я называю палату, точное время смерти - на меня смотрят ошалелыми глазами: "А ты откуда знаешь?" - "Во сне увидел". Моя душа ночью сходила на работу...

Что бы вы пожелали читателям?

- Любите жизнь. Живите с Богом. Не позволяйте душе лениться. За ней, как и за зубами, нужен каждодневный уход. Она нуждается в покаянии, молитве и добрых делах. В борьбе за выживание души одного неделанья зла мало - нужно активно утверждать добро! Если же в чем-то сомневаетесь и не знаете, как поступить - слушайте свое сердце. Оно не обманет! (Журнал "Колесо жизни" №4, 2010)

Маковий пиріг без борошна

І так, мої куховарські здібності розвиваються! сьогодні спекла маковий пиріг без борошна. Завжди шкодувала, коли їла в дитинстві бабусині пиріжки з маком, нашось покритим тістом. Тепер - ось чудо - мак без тіста! :) Лише цукрова пудра, білки, цукор, знов білки і МАААКК!!! А ні - це кориця і цедра лимончика :)Повірте, смачно!

PS. За замовленням читачів додаю рецептик: Мак – 240 г Цукрова пудра – 110 г Цуков – 80 г Мелена кориця – 1 чайна ложка Мелена гвоздика – ½ чайної ложки Розпушувач для тіста – 1 чайна ложка Цедра 1 лимону 6 цілих яєць 4 білки Олія – 2 столові ложки

В миску викласти натертий або проварений мак, цкрову пудру, корицю, гвоздику і розпушувач. Добре перемішайте. Туди ж - видавіть лимон, вбийте яйця і влийте олію. Взбийте міксером до легкої піни.

В окремій посудині збийте білки, додайте цукор, взбийте, щоб маса була біла і густа. Все це вкиньте в виску з маком і рештою. Добре перемішайте ложкою

Змастіть форму олією і злегка притрусіть борошном. Але дуже трошки, щоб не вийшло ще одне тісто на дні :) І в духовку 170 градусів на 40-50 хвилин.

Думаю, прикольно було б ще додати туди горіхи.

Успіхів!

Виявляється, котлети - то не м'ясо :)

Навчилася прикольного рецепту котлет із варених яєць. Секрет простий - терті яйця змішуються з зеленню, приправами та манкою, додається трошки борошна і смажаться в панірувальних сухарях. Реально смачно. І без м'яска :)

Про мій досвід допомоги сиротам через соцмережі

Вперше в житті проявила ініціативу допомогти дітям у інтернатах. І розумію, наскільки це важлива, але й важка місія. Важлива, бо в Україні у сиротинцях перебувають 30 тисяч дітей, а держава, як відомо, не має грошей, щоб їх вдосталь фінансувати. Та й гроші не замінять родину. А важка, тому що так насправді про проблему сирітства знають усі, проте робити щось, щоб таких дітей стало менше, або навіть допомагати дитині – переважно у нас немає часу.

Як і у мене зокрема. Мій досвід допомоги дітям можна порахувати на пальцях. Коли була редактором корпункту 5-го каналу, мої журналісти знімали пару акції а-ля депутат дарує ліжечка, ще якось дала пару гривень волонтерам, які збирали гроші на якусь(вже так давно було, що не пам’ятаю яку) цінну річ для інтернату у Тиврові. А торік, вже у Києві, 11-го листопада вперше долучилася до молитви за покинутих дітей і проводила молитву в їхньому намірі у соборі святого Олександра, розмістила пару роликів про усиновлення у соцмережах, щось розповіла про це друзям. Узимку колеги з Першого національного збирали чобітки для дітей. Редактор Анжела Руденко пропонувала долучитися до акції, проте в мене своїх малюків немає, тому й не звернула увагу на ініціативу й вона пройшла повз мене.

Цього разу у період, відверто кажучи, осінньої депресії, захотілось зробити щось добре і зініціювала збір іграшок для дітей. Спочатку вирішила зробити це серед друзів ВКонтакте і в Фейсбуку. Адже маю там – не мало не багато – більш ніж 800 друзів. Розвісила оголошення, що збираю іграшки – та навіть злякалась, бо колеги почали писати – «Обережно! А що будеш робити, якщо тобі понавозять мішки іграшок?!!». Я ледь не злякалась, але акцію продовжила. Через тиждень торбу з іграшками принесла моя колега з ТВі Таня Шустрова. А ще через пару днів зателефонували волонтери з фонду «У колі друзів» та уточнили, що найкраще дарувати розвиваючі ігри, бо вони допомагають дітям. Написала про це оголошення з номером свого мобільного і стала чекати.

Коли минуло майже тиждень і про іграшки – ні дзвінка, вирішила створити групу у ФБ та ВКонтакте, та розіслати запрошення колегам, які мають авторитет у редакціях і активні у суспільному житті. Із запрошених приєдналися одиниці. Проте, коли запросила додому на чай подружок з «Газети по-українськи», погодились оголосити в себе в редакції та розіслати листи колегам на скриньки. Кажуть, що вже навіть принесли одну настільну гру. Через три тижні акції іграшки передала ще одна подружка-колежанка із ВК.

До 11-го листопада три тижні. Маємо – грубо кажучи – три людини, які зголосилися підтримати соціальну акцію, три невеличкі пакунки із іграшками(враховуючи мій) і один ігровий набір із перспективою на більше.

Перший мій висновок. Самі оцінюйте мою та соцмережівську продуктивність у проведенні подібних акцій. Але іграшки – все одно приносьте! Зараз ще створю блог-спот-сторінку. У ній напишу імена тих, хто принесли іграшки та назви редакцій та організацій, які долучилися до збору. Нові подарунки для сиріт буду фотографувати і показувати. Але найважливіше – 10-11 листопада вони поїдуть до сиріт.

Наразі дякую за увагу. І приймаю дзвінки від охочих подарувати щось дітям. Це можуть бути настільні іграшки, машинки, книжечки, розмальовки, засоби для роботи руками - ножички, кольоровий папір, набори для шиття, малювання і так далі. І щоб були у гарному стані - бо це ж подарунки дітям

Шоколадний пиріг з горіхами та яблуками

Потроху розвиваються мої кулінарні здібності. Цього разу пиріг як мікс двох рецептів пирогів. Для цікавих - у тісто кинула три яйця, цукор-пісок, ванільний цукор, топлене масло, шоколад, корицю, трохи молока та дві порції розпушувача. Пекла на середньому вогні трохи довго - більше години, але коли виріс перетворився на смакоту. :)

Картопляно-сирна запіканка

Картопляно-сирна запіканочка. Вперше використовувала паніровочні сухарі - ними треба було писипати підготовлену варену картоплю-пюре, розтерту з тертим сиром, маслом та спеціями. Сухарів треба дуже трошки, сиру наверх - побільше. Бо коли кидала забагато сухарів - верх не припікався як слід, довелось походу виплавлятись і вдруге посипати сиром. Але загалом вийшло цілком смачно :)

20 секретів як бути привабливою нареченою і щасливою жінкою

Останнім часом в моєму житті відбуваються події, які дозволяють відкрити себе як жінку та віднайти ідентичність в красі та ніжності. Маю кілька відкриттів і хотіла б ними поділитись. Назву це 20 секретів як бути привабливою нареченою і щасливою жінкою

1. Щодня дякуй Богові за те, що ти є жінкою

2. Розривай відносини з хлопцем, якщо з його боку немає любові

3. Проси Бога про чоловіка, який буде міцно і безумовно любити та якому ти зможеш довіритися

4. Пам’ятай, що ти є дух, душа і тіло. І що усе є важливим

5. Намагайся максимально прийняти своє тіло. Воно створене і возлюблене Богом.

6. Пізнавай себе та захоплюйся менструальним циклом, який дав тобі Бог – радій хвилинам слабкості та сили

7. Усвідом себе достойною найкращого і молись про достойного

8. Тобі може здаватися, що в твоїй країні, місті, у твоєму районі, церкві дуже важко знайти хорошого і достойного чоловіка і тому варто воювати за його серце. Але це спокуса сатани. Ти – жінка і покликана бути прекрасною. А Богові належить світ і Він знайде для тебе достойних(увага: достойнИХ) по всій планеті і вони будуть воювати, щоб бути з тобою. Не тому, що чоловіки гірші за тебе, але тому, що їм приємніше бути з жінкою, за яку хочеться змагатися. Хай це така-собі пригода-гра. Але за біблійними принципами чоловіком для возлюбленої Господом має стати найкращий. Навіть якщо це здається тобі нелогічним і не вкладається в голові – просто довірся Богові і це прийми

9. Відрікайся від суджень типу "всі чоловіки козли","світом керують сильні жінки" чи "майбутнє - за гендерною рівністю". Поважай чоловіків. Бо тільки поруч з мудрою жінкою чоловік може відкрити своє справжнє призначення. Не принижу себе, але й не притискай майбутнього чоловіка і батька. Навіть, якщо його покликання - бути з іншою жінкою.

10. Якщо ходиш до сповіді – вибирай той час, у місяці, коли ти почуваєшся найкраще. Бо важко говорити Богові про любов до нього, коли ти дратівлива у час ПМС, або коли у тебе щось болить. Поводься з Ісусом так, як би ти поводилась із возлюбленим чоловіком і він тебе благословить

11. Відречися від страху, який паралізує тебе

12. Відмовся від стереотипів, які нав’язує світ

13. Не підганяй час і не стресуйся від того, що тобі підходять «критичні» роки. Просто проси Бога про людину, яка буде любити тебе всім серцем

14. Не встрибуй у шлюб з людиною, з якою ти гарно виглядаєш перед людьми, просто тому, що вам логічно провадити спільне служіння або через матеріальні блага. Просто молись, відкривай себе жінкою та чекай любові. Питай Бога, чим є справжня любов і її шукай, наскільки зможе твоє серце

15. Роби те, що приносить тобі радість

16. Перш ніж одружуватись – позустрічайтесь трохи, переживіть разом романтичні вечори та спільне дозвілля. Це не лише дозволить розпізнати чи дійсно ти хочеш бути саме з цією людиною, а й закладе гарний фундамент для майбутньої родини. Бо і в сім’ї дуже кльово для чоловіка та жінки влаштовувати романтичні побачення та вечори на двох. І час перед подружжям є гарною нагодою цьому хоч трошки навчитись

17. Якщо відчуваєш, що людина, з якою почали стосунки, не твоє, або не хоче бути з тобою, бо потребує чогось іншого – не журись. Дякуй за все добро у відносинах, проси пробачення за скоєне зло, якщо щось таке було, принось усе, що переживаєш Господу і рухайся далі

18. І ще – якщо ця людина твоя, через роки ваші почуття можуть дозріти і ви можете знову зустрітися і бути разом. Якщо ні – то Бог знає про твої мрії і коли будеш просити, приведе до тебе іншого. У відповідному часі. Наповнюйся любов’ю Бога і будь вільною

19. Не бійся любити, не тамуй почуття, захоплюйся щиро. Бо любов це дар, благодать і радість. А емоції – це круто. Особливо, якщо ти людина, яка міцно любить Бога і наповнюється ним

20. Живи у чистоті духа, душі і тіла. Спочатку слухай, потім говори, спочатку думай, потім роби, спочатку молись, потім приймай

І ще - будуй дружні відносини з жінками різного віку, статусу, характеру і способу життя. Це збагатить тебе, а їхній позитивний і негативний досвід допоможе зрозуміти чого ти хочеш для себе, якою прагнеш бути та що означає народитися жінкою. Ну і що не існує однакових правил для усіх - у кожного своє життя, своя історія і свої стосунки. Єдине, що є певні біблійні принципи і коли ти їх дотримуєшся, є надія, що отримаєш більше благословіння Бога, ближче пізнаєш Його любов і, думаю, значно більше шансів, що зустрінешся зі своїм чоловіком у вічності. Хоча в той же час, кожен відповідатиме за своїми мірками і сумлінням.

В моїй хаті знову запіканочка. З бананом!

Вольфган Петерсен. Лодка

Переглянула днями стрічку Вольфгана Петерсена "Лодка". Історія групи чоловіків, які під час війни провели два місяці на під водою на підводному човні. Ризикували життям, дивилися у вічі смерті, проте рухалися вперед, бо ще раніше зробили вибір провести частину життя на дні океану.

Думаю, кожен із нас має у житті такий човен - дорогу, яку обирає для себе - це родина, професія, друзі, або навіть дім у якому живе чи хоббі яким займається. Цей човен може здаватися тягарем, а може бути благословенням. Залежить від того, як ми до нього ставимось. Може нас втопити, а може переможцями винести на берег. Принести успіх, насолоду від життя і в кінці кінців - привести до Божого царства.

Важливо, що в цьому човні нам практично неможливо бути насамоті. Навіть коли нам здається, що навколо просто таки нікого немає - ми всеодно беремо когось у свій човен. І разом або тонемо, або випливаємо. Або топимо ворогів, або втікаємо від небезпеки. Цікаво.

У фільмі головний герой - капітан судна помирає після того, як тоне його човен. Бо як інакше - життя в цьому світі без цього світу - справа нереальна. Прикольно усвідомлювати себе капітаном у плаванні. А ще прикольно, що в кожного свій човен і він в ньому капітан. Така собі багатогранна реальність...