Учасник бігу на виживання "Гонка нації" Руслан Кобялко

Руслан Кобялко впродовж двох років раз на три місяці бере участь у екстремальних забігах з перешкодами "Гонка нації". 

На дистанції – стрибки через трясовину, перелази зі скатами від вантажівок, підтягування на підвісній драбині. У фітнес-тренера за спиною вдала спортивна кар’єра – участь та перемоги у всеукраїнських та міжнародних змаганнях з багатоборств, стрибків у висоту з шестом. У "Гонці нації" фінішує у десятці перших, тренується та покращує результати, та веде до перемоги команду підопічних. Про силу екстриму,  яка допомагає у роботі над розвитком власного тіла та витривалості розповідає в інтерв`ю (прим. - для мене - Оксані Тупальській).

Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  на сайті «КиевVласть».  

- В чому смак змагань в "Гонці нації"?

- У шаленстві емоцій. Це потужна боротьба з собою та драйв. Я вперше потрапив на "Гонку нації" у 2015 році. До того залу, де працював фітнес-тренером, прийшло запрошення представити свій клуб на всеукраїнських змаганнях на витривалість. Отримав багато адреналіну, доклав чималих зусиль. Прийшов до фінішу сьомим з близько сотні учасників. Отримав величезний позитивний імпульс. Люблю такий досвід. Жага до перемоги сильно надихає.

- Було важче змагатись, ніж у професійному спорті?

- Інакше. Тут інші опори та мотивація. Коли мета - не стільки показати найвищий результат,  скільки нагода максимально випробувати можливості свого тіла. Коли я стрибав з шестом – там було все просто – пробіг, стрибнув, дотримався техніки,  показав результат.  Тут же потрапляєш у потік,  де не знаєш, що на тебе чекає на кожній наступній ділянці дистанції, чи вистачить витривалості та сил. Змагаються люди різних рівнів, і ті, що мають досвід у професійному спорті, і новачки. Коли їду, беру з собою підопічних з фітнес-залів, для всіх випробування є однаково непростим та захопливим. І прийти першим може як професійний спортсмен, так і фітнес-фанат. Але й ті, що приходять ледь не останніми до фінішу – також переможці. Бо мають досягнення на своєму рівні. Адже цей учасник вчора пішов у зал, щоб позбутися зайвих 15 кілограмів, а сьогодні досягає у змаганнях. Людські можливості неймовірні.

- Чим відрізняються тренування під час занять професійним спортом та фітнесом, коли людина ставить перед собою за мету участь у екстремальних змаганнях?

- Те, чим я зараз займаюсь, це фітнес. Де здоров’я на першому місці. У спорті на першому місці рекорд, результат. Часом, всупереч здоров’ю людини. Мої тренування та заняття підопічних у залі приносять гарне самопочуття і вирішення проблем, з якими зустрічається кожна людина. Комусь необхідно зменшити вагу, комусь збільшити витривалість, гнучкість. Це сприяє покращенню фізичних показників. Але також допомагає бути більш успішними і щасливими у повсякденному житті.  

- Не скучаєте за спортивною кар’єрою, яку залишили?

- Я починав спортивну кар’єру у багатоборствах у 18 років. До того ще хлопцем виступав на регіональних змаганнях, представляв Вінницьку область. А у 18 потрапив до резерву збірної України, виступав на всеукраїнських та європейських змаганнях. У той час одночасно навчався, отримував вищу освіту, тренувався. Звичайно, ніколи не забуду мить, коли вперше у 19 років переміг на Чемпіонаті України та потрапив до збірної. Я був дуже розчулений, сльози на обличчі, така солодка перемога.  Це не передати словами, заради таких моментів варто жити.

- Тепер змагань з багатоборств не маєте...

- Залишив професійний спорт через примхи долі. Сталася трагедія – помер мій особистий тренер. Це якраз припало на час написання диплому економіста. Після втрати наставника я ще старався, тренувався сам, з іншим тренером. Але мені більше це не приносило задоволення – не було шестів, матеріальної бази для занять, тренер, до якого я прийшов, був більше зайнятий своїми спортсменами, які були з ним більш тривалий час. Так впродовж двох років я тренувався, одночасно мусів працювати, щоб заробляти собі на життя. А тоді обдумав, і вирішив закінчити зі спортивною кар’єрою, і присвятити себе людям. Так і мені більше було користі, бо подобалось знаходитися з іншими, надихати, і життя людей змінювались на краще на моїх очах. Вже минули роки з того часу, але я жодного разу не пошкодував за такий вибір. Мені подобається служити іншим. Окрім фізичних показників є ще людські якості, які кожна людина має розвивати. І мені подобається, що можу більше уваги присвятити розвитку свого "я". І так, бачите, моя діяльність змінилася, але той драйв та відчуття життя залишилися, люблю змагатись за перемогу.

- Багато колишніх спортсменів стають політиками, бізнесменами, опановують нові професії, не було бажання позмагатись за перемогу у інших суспільних ролях?

- Мені в часи, коли задумувався про перехід від професійного спорту важко було на сто відсотків визначити, як далі краще вчинити. Як і для кожної людини, напевно, коли є зміни, то є і вибори. Я задавався питаннями – а може б якимось бізнесом зайнятись, але був потрібен стартовий капітал, думав, може просто десь працювати економістом, або навіть піти в охоронці, де добре платять. Але так сталося, що я досить швидко знайшов своє призначення. Я люблю те, чим зараз займаюсь – треную людей та допомагаю їм реалізувати їхні плани.

- Як Ваше життя змінилося за цей час? Адже тепер Ви приклад для інших – люди дивляться, як дбаєте про своє здоров’я, розвиваєтесь?

- Життя кардинально змінилося. Бо я тепер знаю свої сильні сторони. Дуже важливо, я всім це пояснюю, що кожна людина повинна знайти свої сильні сторони, і розвивати те, що виходить найкраще, робити роботу, від якої  отримуєш задоволення. Тому варто запитати себе – чи у тебе всередині горить, коли робиш цю роботу? Чи просто тобою керує голова? Поставити на уявні ваги - душа чи голова? Я знайшов своє призначення. Це мотивувати людей, допомагати. Нести добрі цінності та бути яскравим прикладом. Моя сильна сторона, що я можу мотивувати людину досягти її цілей, а потім – працювати з цілями, розвиватись.

- Ідея сміливості в діях закладена у "Гонці нації"?

- Так, учасники розвивають сміливість у парі з виваженістю. Коли ти обираєш шлях не той, що перший, а той, що найкращий для тебе, де ти найбільш продуктивний. Минулої суботи під час "Гонки націй" в Одесі змагався разом зі своїми підопічними. Старались з усіх сил,  дійшли до фінішу. А тоді їх привітав – сказав, що успіх – коли перемагає не тільки той, у кого в руках кубок за перше місце, а той, хто переступив власні кордони і став кращим. З таким настроєм продовжуємо тренування і такі цілі хочемо принести в наше повсякденне життя. Варто змагатися і входити на нові території власного щастя.  

- Дякую за цікаву розмову!

Рамки приличия. М/Ж

Нас учили соблюдать рамки приличия, ну а мы изо всех сил сопротивлялись. 

Може детство запомнилось очень большим количеством обращений со стороны взрослых с требованием соблюдать рамки приличия в вопросе внешнего вида. В школе говорили, что девочки и мальчики, которые учатся в лицейном классе, должны выглядеть подобающе - белый верх, черный низ, девочки в юбках, мальчики в жару не в шортах. Школьная форма была явлением, о котором говорили как о таком, от которого веет совком. В старших классах просто было требование о черно-белом формате. 

Бабушка, с которой я провела много времени в детстве, рассказывала о красивых платьях, нежелательном излишестве, и рамках приличия, в более культурной и изысканной форме. Без требований и обвинений, просто с восхищением о красоте. После смерти бабушки в ее шкафу осталось огромное количество сарафанов, которые они считала своей гордостью. Скромно считала - просто их любила. Без шума, саморекламы. 

Работа, в первые годы тоже немного требовала не столько рамок приличия, сколько красоты. Телевизионщики, с которыми я работала, часто говорили о том, что ведущая, на которой слишком открытая одежда, выглядит бедно в кадре. Это же правило касалось мужчин. И это были люди с хорошим опытом и образованием, которых я уже за много лет работы в профессии не имею. Тогда их мудрость и вкус диктовали моду. 

Я немного раб рамок приличия. 

И знаете что? - и не хочу выходить из этих рамок. Потому что думаю, что женщина и мужчина обязаны иметь такое качество, как скромность. Обычное, человеческое. 

Мы видим обнаженые тела, которые выставляют публячно ежедневно - в видео, соцсетях, рекламе, на бигбордах. Там снимались люди, такие же, как мы, обычные. Ничем не отличающиеся от нас. Но однажды они переступили закон рамок приличия. Просто существует також процесс - когда человек приходит в модельный бизнес, ему говорят: "Не стесняйся камеры, люби свое тело". Под словом "люби" подразумевают: "Раздевайся, это обычное дело, нет ничего постыдного". И тут уже никто не обращает внимание на сферу личного. Что, например, эта 14-ти летняя девочка, которая публично раздевается впервые, стесняется, может однажды встретить мужа, которого воспитывали, который ценит границы, связанные с телом, и хотел бы, чтобы его жена, ее тело, было немного чем-то для него личным. Не говорю уже о рамках приличия, о которых мало кто думает в то время, когда я - обычный зритель. Который проснулся утром, или устал. Я хочу отдохнуть, подумать о своих делах. А тут в мою жизнь (да, жизнь!) врывается обнаженный мужчина, который мне абсолютно сейчас не интересен, но который прорывается в мое сознание, потому что его тело мне показывают, нахально и неакуратно, такого-себе мачо, который нарушил рамки приличия. 

О чем мой рассказ. О том, что уважение к телесности человека, это уровень культуры. И это нормально. Мы же не идем, например, на свидание в ресторан, чтобы объявить всем о недостатках своих близких. Не заходим в бар, не берем микрофон и не обьявляем, что кушали на завтрак, или как ведем себя в интимных отношениях с партнером, с которым пришли в ресторан. Есть рамки приличия, уважения к себе, другим людям. Так почему это не касается тела?

Спасибо за внимание.  

5 способов рассказать взрослым детям о свадьбе родителей

Как понять, насколько молодые люди подходят друг другу, и что нужно для того, чтобы у них получилось создать крепкую семью, взрослым детям могут, и должны рассказать родители, люди, которые имеют опыт нескольких десятков лет совместной жизни. Несколько рекомендаций о том, как это лучше сделать:

Вспоминать за семейными встречами лучшие качества отца и матери, которые восхищали их друг в друге в молодости. Полезно разговаривать о том, как в позитивную сторону изменилась жизнь родителей с момента создания семьи.Например: «До свадьбы наш папа, тогда еще молодой красивый парень, не готовил дома еду, питался в общепите. После того, как женился, приходил на работу, открывал чемодан с бумагами (отвертками, учебниками – если он работал сантехником или учителем), и гордо доставал оттуда банку с супом и фрикадельками, завернутую в полотенце. И говорил: «Жена – это вам не тетя Маня из столовки», или: «Когда мы с мамой поженились, я каждую пятницу ждал ее на проходной з букетом и билетом в кино. Когда встречались, не был настолько галантным, как в первые годы семейной жизни. Молодые были, счастливые…»Такие истории могут быть всем в семье известными, повторяться много раз за совместным ужином. Но они запомнятся детям, станут примером для наследования.

Показывать взрослым детям совместно приобретенные вещи (если не сохранились – на фото). Когда женятся двое людей из разных семей, где бытовали разные традиции,в первые месяцы совместной жизни их ожидает много сюрпризов. Ведь не всегда вкусы и предпочтения одного будут соответствовать тому, что нравится другому. Поиск компромисов и выражение своихжеланий ярко выявляются во время совместных покупок ценных вещей. Например, холодильника, стиральной машинки или шкафа. Можно вспомнить, как на подаренные на свадьбу деньги папа хотел купить дорогой и вместительный холодильник, а мама – требовала, чтоб был не слишком высоким, потому что хотела сверху поставить большой цветущий вазон. Спорили, убеждали друг-друга, папа даже предлагал приставить стремянку, чтоб можно было доставать цветок. В результате, спас ситуацию друг семейства, который подкатил по комиссионной цене немецкий холодильник, пошире тех, что были в продаже, вместительный, и немного ниже «папиного» стандарта. Так в доме появился «пузатый» холодильник. Кстати, папа потом ставил на него маленький телевизор для просмотра футбольных матчей. Такие истории оставляют приятные впечатления детям.

Рассказывать взрослым детям о трудностях, которые удалось совместно преодолеть родителям в молодости.Понятно, что политическая и экономическая ситуация в стране изменилась. Современная молодежь, которая живет в эпоху интернета, открытых границ между странами и инноваций в бизнесе, воспринимает мир немного не так, как это делали их родители, 20-30 лет назад. Тем не менее, взрослым детям может быть полезно услышать о том, как, например, их родители пережили первую в их жизни семейную драму, ссору, к кому шли за помощью, какие ошибки совершали вместе. Расскажите молодым, что помогло вашей любви сохраниться – взаимное прощение, доверие, сознание того, что семья – это навсегда.

Пригласить будущего зятя или невестку на совместный просмотр старых свадебных фотографий. Мысль о свадьбе должна вызывать позитивные чувства. Нет более благоприятного способа познакомить свекровь с невесткой, чем рассказать избраннице сына о свадебной моде прежних лет. Какие были платья, фата, прически. Не менее атмосферной может быть и встреча мужчин, которые обсудят машины, сватовские традиции, когда отец невесты расскажет о секретах общения с женщинами, которые услышал от своего отца и дедов. Пусть в этой встрече будет какая-то доля сарказма, простоты и тепла.

Показать хороший пример зрелых отношений. На рыбалке, на кухне или во время совместного похода за свадебными покупками расскажите детям, которые планируют создавать семью, о позитивных качествах, которые вы получили за много лет совместной жизни. Чтобымолодые люди, которые женятся, знали, о чем мечтать вместе – о том, какие отношения они хотят получить через много лет совместной жизни. Ведь ничто так не радует, как дедуля, который так сильно любит свою бабулю, что готов отдать ей свой ужин после длительного рабочего дня, а вместо этого отправиться по магазинам  в поисках грунта для ее любимого цветущего рождественника на холодильнике.

Как видите, для того, чтобы подготовить людей к свадьбе, мало нескольких месяцев, на это нужны годы труда и совместного времяпровождения детей и родителей. И не стоит расстраиваться, если в вашей семье не было настолько идеальной атмосферы, как вам бы хотелось – в жизни каждого человека есть моменты, когда он является примером для подражания, а его поступки – достойны уважения окружающих. Рассказывайте детям о взаимоотношениях – ваших, ваших друзей, авторитетных людей, которые демонстрируют институт семьи в позитивном свете.