Закон любви, на всем Твоя печать… Инокиня Людмила

Мы все произрастаем от Любви...
Как крылья у птенцов произрастают
И умираем — тоже от любви,
Когда ее для жизни не хватает.


Закон Любви... На всем Твоя печать...
На лицах, на цветах, и на вселенной
Мы можем жить... Мы можем умирать...
Но ты, Любовь, — одна, одна нетленна

А я то думаю, чому мене вже тиждень не покидає думка про гарячі серця…

Мама щойно розповіла, що в ніч з 22-го жовтня їй приснився дідусь Антон з повним возом дров і дуже радісним. Нагадав мамі, що саме того дня було 7 років з дня його смерті. Нагадував, щоб сім’я була гарячою.

Думаю, Богові дуже важливо, щоб ми були гарячими.

Мій дідусь був гарячим практикуючим християнином, сином репресованого в Україні за католицьку віру поляка. До останнього дня на землі горів Богом. А тепер в небі. Оглядає обличчя ангелів.

Навіщо людині уста

Збираючись перед дзеркалом згадала слова моєї колежанк, котра часто вмовляє дівчат не перефарбовувати справжній колір волосся. Вона каже, що більшість людей не знають, як насправді виглядає колір їхнього волосся. Бо людина не може побачити, як воно переливається на сонці, як розвівається вітром та яких відтінків набуває у тіні дерев. Людина бачить себе крізь призму більш або менш рівного дзеркала.

Дооцінити справжню красу іншої людини, або ще більше викривити її внутрішнє дзеркало можуть ті, хто є поруч. І вміють або не вміють любити. Бо той, хто має відкрите серце, здатен захопитися красою іншого, помітити його справжність і розказати ту чудову правду, яку не видно у маленькому люстерку. Про непідробний прекрасний колір волосся, ніжність усмішки, таланти та здібності.

Приємно жити у світі гарних людей – вродливих, здібних і творчих. І щоб вони від незнання не спокусилися на штучні фарби, має бути хтось, хто розкаже їм про риси, які не бачать крізь маленьке дзеркало. І тоді в світі буде більше хороших і гарних.

Piotr Rubik - To Cała Prawda

Світу бракує ніжності!

Коли квітка магнолії втопилася в бокалі, її пелюстки так нахабно покривали краплі червоного вина, що вигляд вражав навіть найгрубішого скептика. О, як безцеремонно! Як яскраво! Як глибоко! П’янкий напій робіть її багатою! Дорогою! Вогнистою!.. Ах-ахх!

Коли юний вершник осідлав норовливого гінця, йому аплодували стоячи! Кінь так зносився, так парив! Таке видовище варто було побачити!

Коли дитячий хор заспівав у низькій теситурі, це було так приголомшливо, так неочікувано, так міцно. Що викликав сльозу у суворого й вимогливого дерижера…

-----------------------------------------------------------------
За кілька днів від надміру алкоголю квітка загинула. Перетворившись в маленький жмуток на гілочці.

Проскакавши кілька миль кінь різко повернув і скинув у пилюку норовливого вершника.

Незрілі дитячі голоси не витримали важкого басу і зламались під впливом жорстокого звуку…

Це згаяний фінал? Або не та романтика?..

Світу бракує ніжності! Світу бракує ніжності! Світу – бракує ніжності! Світу ...
-------------------------------------------------------------------
До чого це?
Останніми днями зустрічаю натовпи знищених людей. Чоловіків, які ніколи не плакали, жінок, які ніколи не чули «ти гарна» і дорослих дітей, котрим не дозволяли бути малюками. Вони змагаються за місце під сонцем, рикають на тих, хто не може віддячити та сміються з тих, проти кого іншої зброї не мають.

Коли їх обіймаєш – вони вириваються. З усіх сил борсаються кулаками. Або плачуть. А потім стидаються. Або роблять вигляд, що це все не з ними і я – десь не там.

Світу бракує ніжності!

І щоб дати, треба її шукати. І любити. Більше. Тих, хто плаче і з кулаками…

Встреча с моей мечтой. Андрей Шаповалов. Цитата

Тебе кажется, что сейчас ты уберешь с телевиденья вот эту фразу, потому что это ЛЮДЯМ важно...
А ты не работаешь на ЛЮДЕЙ – тебе нужно врезать. И врезать это. Тебе нужно! Потому что такая твоя мечта. – Ты ненормальный? -
Наблюдай внимательно за этим центром.
Считают цыплят - когда? - по осени цыплят считают. А почему не раньше? – Дохнет много.
По осени считают, когда они более или менее состоялись…
Я задаю тебе вопрос: «Сколько тебе стоила твоя мечта?»
(А. Шаповалов. США. Портленд)