Останнім часом дивлюсь на людей і вдивляюся в обличчя Бога. І утверджуюсь в думці про те, що потребує ніжності.
Ми заохочуємо один одного бути мудрими, відважними, начитаними, ми стараємось бути хитрими, дуже вдало робимо багато справ, ми активно будуємо плани і так само успішно їх втілюємо, ми отримуємо першу, другу, наступну освіту, вивчення мов є для нас звичайною справою, ми безстрашно кидаємося, ідемо на зміни, ми воюємо й встановлюємо свої правила. Нами можна гордитись і нам про це кажуть друзі. Та й не дарма. Але… ми майже не знаємо ніжності.
Що це за закид?
Просто думаю зараз про те, що інша людина почувається значно щасливішою, коли твоя присутність згладжує її душу. Коли до неї, киплячої у справах, приходить хтось, хто навіть у напруженій розмові вшанує шанобливий тон і з любов’ю нестиме світло. Нам звично підтримувати один одного у засудженні інших, ми любимо суміш іронії і цинізму. Але світ дуже потребує ніжності.
І це не та ніжність про яку ми говоримо, коли описуємо еротичні стосунки двох людей. Бо то лише якесь там часткове відображення ніжності. Зараз йдеться про іншу ніжність. Про щось таке, що змушує зупинити біг, дозволяє вийти за рамки щоденного хаосу і просто бути щасливим. Думаю, такою людину створив Бог. Свіжою, красивою, захопленою, усміхненою. Яка радісно захоплюється тим, що її оточує і бажає втішатися кожним земним створінням.
Є людські риси, у яких хочеться зростати. От я на цьому етапі життя дуже хотіла б зростати в ніжності. У захопленні світом і людьми. Як у Слові «будьте миротворцями». Коли ти приходиш – і настає мир. Ще Святий Дух так приходить – у такий спосіб. Приходить – і подихом вносить мир. От хочу бути таким храмом Духа. Може це трохи і справа емоцій. Але ніжність - це дар. І якщо його просити в очікуванні, то напевно можна отримати. Як ранкову свіжість.
Світ – це більше, ніж хаос і рутина щоденних справ. Світ - як джаз. В який хочеться влитися і слухати. Класно, коли саме таким смакуєш життя. Хочу побільше ніжності
