Ролик проти тютюнопаління

www.adme.ru/social/2008/06/10/23023

У дощ

Пахне меленою кавою, слизькою львівською бруківкою та капелюховою жінкою. Саме у таких капелюхах ходять поважні львівські газдині. Вони здаються такими душевнобагатими і якось не по-українськи вродливими. Як я з моєї мрії. Врівноваженими, певними. Достойними партнерками для своїх чоловіків і авторитетними мамами. У них вродливі розважливі сини та хазяйновиті дочки. Ну ще може трішечки вредні - бо що за молодість без цього. Але для них дуже авторитетні їхня мати. Бо вона знає всього багато і дітей вражає її врівноваженість і теплість. Її виховував львівський дощ. Який досить таки часто лиє.

А коли він крапає, хочеться лише сидіти в затишній кав'ярні, розмовляти про щось велике з хорошим і мудрим. Найкраще з хлопцем. Про життя. Про Бога. Про вірність. Душу. Чистоту. Правдивість. І любов. До життя, Бога, праведності і чистоти.

Таки мені сподобався дощ.

Курточка

Сьогодні вдягла раритетну шкіряну курточку. Є нові симпатичні кофтинки, светрики, сорочечки. А я одягаю раритетну курточку. І, здається, вона мені найбільше личить.
5 років тому її пошили під замовлення. Була мода на кольорові курточки зі шкіри. І нова курточка коштувала аж 100! доларів. Дуже велику купу доларів - тоді - це було майже дві мої зарплати! Але мені підвернулися козирні розклАди. Восени, якраз тоді, коли я мріяла про бурячкову курточку я мріяла про свою програму. І у жовтні вийшла в ефір моя авторська "Погода надворі". За організацію, редагування та роботу ведучої програми я заробила рівно на шкіряну курточку! Окрім зарплати в новинах мені підфортило отримати ще ЦІЛИХ СТО БАКСІВ. Яке то було щастя! І я навіть не купувала, а доплатила ще сто гривень із новостійної зарплати, купила якісної бурячкової шкіри і пошила за бажаним фасоном гарну бурячкову курточку. Яке то було щастя!
Сьогодні мені 26, тоді було трохи більш ніж 20, але цей час не має віку, як не має моя раритетна курточка. Я в ній як і тоді приваблива і енергійна. Гіп-гіп-УРА! Прекрасна раритетна курточка!

мої фотки у раритетній курточці дивитись тут

http://typalska.blogspot.com/2008/05/blog-post_9357.html

На зебрі. Або куди тече роковиверть

Назустріч один одному долають зебру два пішоходи. Перший - юнак років двадцяти семи. У гаптованих джинсах порухує біцепсами крізь обтягнуті рукави футболки та помахує у ході борсеткою. Інший - молодший. Худорлявий, із випущеними широкими штанями, в чорній майці із написами "Емо" та довгуватим обвисшим на вухах волоссям. Вони - люди інших світів і різних переконань. "Подолаю зливи" - беззвучно, але певно говорить твердим поглядом старший та порухує повільно пластично складені груди. "Життя у ногу" - потріскують худорляві сімнадцятилітні реберця.

Вони - мешканці однієї епохи. Але соцікультурне дихання їх обвіяло різне. Яким був герой-лідер у останні 10 років? - Сильний (чи сильна) рівнозначно жінка чи чоловік, готові до переборювання труднощів і стримані до нарікан. Із яскраво вираженими сексуальними ознаками - чоловіки з великими біцепсами, жінки з високим бюстом четвертого розміру та підтягнутими довгими ногами. Еротично-войовнича культура. принцеса-воїн та хитрий супергерой. Десь так. Сьогодні, каже моя подруга Таіса, щоб пізнати ідеали грянучого покоління треба подивитись на підліткову субкультуру. Та розповідає про хлопців та дівчат із руху "Емо", котрі збираються докупи, пишуть вірші та обмінюються, хоч і дещо агресивними, але щирими і неприхованими емоціями. В період державного виживання занедбано емоційність. Тепер - виринає суспільний запит - потреба вираження бурхливих і яскравих почуттів, емоційних переживань. Не важливо - чоловік це чи жінка. Недарма таки чимало сучасних публіцистів все частіше спростовують думку, що чоловіки не плачуть і декларують дозвіл пускати сльози та вдаватись до гамору. Не знаю, але можливо тому деякі(не всі - деякі) представники сильної статі починають з розумінням ставитися до гомосексуалістів, хоч самі відмовляються від їхньої дороги. Приховані досі почуття тривожності та душевного наруження хочуть вивести перед очі і не маючи на це дозволу. Тому схиляються до схвалення згубної для продовження роду людського гейкультури. Але більше про це іншим разом. У найближчу десятилітку більш ніж ймовірно буде мода на емоції.

За бігом задля виживання було занедбано інтелект. Як латка для попередників сьогодні виринають думаючі автори. стає модно читати нововидані книги і навіть дискутувати про них за пивом. Прогнозую на кінець найближчої десятилітки бум на читання інтелектуальних книжок. Якщо - не стане якоїсь іншої мізкореволюції. Побачимо...

Ще штука - мода на екологічність. 10 років тому було незручно дома готувати - було просто ніколиза бігом часу та грошей. Тому масово скуповували (і не завжди дешево, до слова) напівфабрикати, доводили їх до кипіння та їсли разом із термодомішками та хімікатами. Тепер - прийшла пора із написом "Еко". Шлунки захотіли здорової їжі. За нею - якісно здорових меблів, шпалер, машин та навіть поліетиленових пакетів для сміття. У найближчі 10 літ - нас чекає зниження моди на агресивні пігулкові дієти та навіть часом відмова від осиних талій. Задля здоров'я - не за для форм чи нових вагових концепцій. (У Львові, до слова, вже зараз молоді дівчатка більш відважно розпускають округлі животики, а в продажі одяг, який у столиці продають із написом "великі розміри", на заході просто звичайний середній.) До 2020-го - здоров'я - понад усе.

До решти спробую приглянутись до найближчого церкви. В останні 10 років по Христа ішли переважно за тим, чого бракувало у терміново-напруженій гонці суспільства. Найбільш вбогі на гроші - за фінансовою підтримкою. У відповідь отримували забугрову матеріальну допомогу та прикривали нею дитячі шкірки. Забезпечені - за психологічною підтримкою та порадами в моменти трудового виснаження. Ще інші - задля визволення від родинних проблем - алкоголізму батьків-чоловіків, наркоманії та брутального насильства. Відповідно, більш пладно служили саме там, де у церкві люди мали змогу пустити сльозу та висказати наболіле. Через міцні душевні страждання пізнавали досконалю любов люблячого Бога.

В найближчу десятилітку, думаю, деяким служителям в церкви доведеться свою кваліфікацію дещо міняти. Варто готувати найважчу ниву, яку дуже непросто зорати - інтелект. Обабіч молитви думаю, доведеться зустрічатися із людьми, котрі будуть задавати питання, котрі піддаються далеко не до миттєвій відповіді. І ще, думаю, охоче слухатимуть про те, що і як робити, щоб виросли розумними діти. Виховання дітей - досить потужно занедбана у останню десятилітку суспільна ніша. Хоча, в церкві, звичайно діє Бог. І про всі його плани я можу ще далеко не знати і помилятись. І, звичайно, в Його мудрості і несподіванках смак життя...

(Сподіваюся, далі ще буде...)

Матіос Марія. Нація. Апокаліпсис.

За чаєм перед виходом на роботу прочитала про єврейський Малий Пурім. Виявляється, у них так можна - призначати додатковий Пурім не тоді, коли календарне свято. В Малий Пурім - все подібно, як у звичайний Пурім - вдягаються у гарне національне вбрання, печуть коржики у вигляді зірочок, кілець та зайчиків та п'ють холодний узвар. Розказують Біблійну історію про царського міністра Амана, котрий захотів знищити всіх юдеїв. І класну красотулю Естер, котра врятувала народ від смерті. АЛЕ - Малий Пурім - то спонтанне свято. Просто - коли собі захочуть. З нагоди. Кoли люди вирішать, що хочуть свята - з особливої вдячності комусь за добру справу. Або за те, що хтось відвернув небезпеку. Тоді можна справляти Малий Пурім на чиюсь честь. От зробив хтось євреєві дуже добру справу - і всі в сім'ї втішаються. Їдять смачні печені "вуха Амана", влаштовують веселощі з перевдяганнями і жартами та дарують одне одному подарунки. Я теж вже сто міліонів років шукаю такої розгадки. Адже в моєму житті теж є так багато справді-справжніх друзів. От таких людей, які чинять для мене щось дуже-дуже класне, насправді рятують і небезпеки здмухують. І не знається ніколи як то воно цій людині віддячити. Хочу як Малий Пурім. Придумати б лиш як це свято назвати....