Про любов врівноважену. Недільний перегляд польського фільму

Я навіть не запам’ятала, як називається стрічка. Просто в кабелі транслювали фільм на польському телеканалі і я його подивилась. Це фільм про врівноважену любов, яка сильніша за все.

Герої стрічки – звичайна польська родина, яка має 5 дітей, трохи речей, та любить псів і котів аж настільки, що відправляється з ними у подорож у маленькому позиченому бусику не найновішого випуску. Їхнє завдання – переїхати з села, де є ферма і дідусь пасе стадо овець до Варшави. У столиці тато купив будинок. Домовлявся з власником на віддалі. Бачив фото домівки, проте не бачив справжнього дому.

Родина довго добирається вузькими польськими дорогами, тато часом втомлюється, тому мама сідає за кермо буса. А одного разу їх навіть спиняють патрулі, бо через втому машина їде так, ніби за кермом хтось трохи випив. І ось, коли вони приїздять до будинку на фотографії, кружляють кілька разів навколо вказаного дому, а потім виявляється, що там живуть інші люди. Згодом мешканці хати на фотознімку вказують родині інший дім – старий і недоглянутий, а ще згодом виявляється, що батька родини ошукали, і що сім’я тут буде жити. В старому, недоглянутому домі.

Ця історія цінна, бо в Польщі, так само, як і в Україні люди, що купують нерухомість, бояться, щоб їх не ошукали. А ще тим, як в ній показано здорові і цілісні відносини в  сім’ї. Бо дружина, яка прожила з чоловіком не один рік спільного життя, народила йому 5 дітей, не влаштовує істерик, скандалів, не подає на розлучення, навіть не демонструє свого незадоволення. Вона просто залишається теплою, люб’язною та гарною дружиною для свого чоловіка. Вона каже йому, коли намагаються з’ясувати, що з їхнім домом, щоб шукав шляхів вирішення, подумав про нічліг для дітей. Але його не нищить. І коли отримують не те, чого чекали, займаються не чим іншим, як сідають у коло, роблять смачний обід і продовжують одне одного любити.

Прекрасна ніжно оперта любов. Без інтриг, істерик і зрад. Щира.  

Позиция эффективного лидера

7 принципов поведения людей, которые могут эффективно реализовать свои цели и желания (c): 

1. Проактивность. Проявляйте инициативу. Начинайте действовать до того, как это стало необходимостью. Не усвоив это правило, нет смысла приступать к следующим. 

2. Представление. Представляйте то, что хотите получить в итоге – результат и смысл, иначе не будет полной удовлетворенности от полученного. 

3. Сначала необходимое. Расставляйте приоритеты. Заменяйте в своих повседневных действиях «неотложное и срочное» на «важное и главное». Делегируйте.

4. Вы всегда в выигрыше. Сначала вы зависите от других, потом независимы, потом взаимозависимы с людьми и организациями. Это нормально. Так вы приобретаете единомышленников.

5. Понимание. Умейте слушать. Разделяйте чужие чувства. Показывайте людям, что Вы их поняли. Стремление быть понятым – одна из самых важных потребностей человека.

6. Синергия. Объединяйте людей ради позитивного результата. Суть синергии в том, чтобы ценить различия, совершенствовать сильные стороны и компенсировать слабые.

7. Развитие. Развивайте самого себя: физически, духовно, интеллектуально и социально-эмоционально. Жизнь не сходится на одной только работе. 

Сльози радості в мороз. На Перова освятили добудований храм

Потрапила сьогодні на освячення зведеного на бульварі Перова католицького храму. Там уже давно відправляли служби у нижньому храмі, проводили зустрічі, але верхній храм залишався недобудованим. 

Востаннє рік чи трохи більше тому була там у чорних зведених стінах, це зсередини. Дуже міцно торкнулася мого серця ця подія, бо стосується історії мого навернення, зцілення та переміни життя.

Вперше була у цьому храмі багато років тому. Коли приїхала вперше у дорослому житті до Києва. Перший раз була у столиці, коли мала років з 5. Тоді батькові на підприємстві дали автобус, і вони з колегами сім’ями поїхали в Київ. Сходили на каток, подивилися «Лебединое озеро» - то була вистава така. Досі не знаю, у якому районі було це дійство на ковзанах. Деякі люди з дітьми ходили в зоопарк, але Оксанка плакала коли чула про тварин в клітках, тому обмежились льодовим видовищем. Ну, а друга поїздка до Києва була вже самостійною. Я не пам’ятаю, чи я тоді вже вчилась в своєму першому універі, чи вже працювала. Але приїхали ми тоді до Києва на конференцію Фаєр, яка проходила на Перова. Якраз сьогодні цей же Фаєр відбувається у Хмельницькому. Це така подія, раз на рік, коли приїздять з різних куточків України та з різних країн люди, щоб співати і молитися. Так от.

Я пам’ятаю ту зустріч. Було багато поляків, білоруси, росіяни. Театральні сценки, музика, якої у настільки гучному виконанні я не чула раніше. Багато різних подій, які «вперше». Тому дуже вражали. Я тоді ще була служителькою-початківцем, не мала досвіду виступів перед великою кількістю людей, тим паче, з різних країн світу. Моїм завданням було вийти, і за три хвилини розказати «Свідоцтво» - що Бог зробив у моєму житті. Коли я виходила на підвищення, де тоді був просто застелений якийсь переносний шматок лінолеуму, я розвернулася обличчям до людей – а попереду був такий великий чорний балкон без штукатурки і покриття, на ньому багато людей, а позаду тих людей цегла. Звичайна будівельна. І якісь шнури – проведені тимчасові на час акції дроти. У такій картинці мені запам’яталася та акція. Я вже не пам’ятаю, що там ще говорили, які акценти, і всяке таке. Ще я чи то перед Фаєром, чи після нього ночувала у такій родині, де було двоє чорнявих дівчат-близняшок, таких дуже симпатичних.

Але потім ми їхали додому, хоча я навіть сумніваюсь, чи додому. Бо мене забирав машиною директор нашої Школи Християнського Життя і Євангелізації брат Петро Куркевич. Куди ми їхали – хто його пам’ятає. Однак тоді ми розмовляли про місто. Переїжджали через якісь великі мости, вогні. І я тоді кажу до брата Петра: «Ой, таке величезне, якесь таке порожнє вночі, а вдень таке шумне і перевантажене. Як люди тут можуть жити. Це ж щось жахливе». І дивилася великими настрашеними очима на все це, що ми проїжджали. На що брат Петро відповів: «Не кажи так, не знаєш, куди може занести тебе Бог. Я теж починав своє служіння у містечку, яке мене дратувало, а потім воно стало улюбленою точкою на планеті». Я двічі в своєму житті чула від брата Петра оцю історію про місце на планеті. І оцей момент був першим.

Сьогодні, коли приїхала на відкриття цього вже оновленого добудованого храму, просто сльози текли річкою. Насправді, як багато подій з нами стаються, які дивовижні. І скільки всього змінилось у світі, в мені, в моїх справах, в моєму житті з того часу.

Інший дуже сильний для мене момент сьогодні була розповідь про гроші і благодать. Коли єпископ дав Братам Меншим Капуцинам землю на бульварі Перова, він сказав, що ось земля, беріть і будуйте. Але грошей не мав на будівництво. Тому просто землю дав. І благословив. Залишив благодать.

Взагалі, справа будівництва церкви – це дуже потужна річ. Бо храм будується на молитвах і пожертвах. Колись я мала нагоду усвідомити цю святість будування, коли вивчала біографію Святого Франциска. Святий, який в Середньовіччя цеглина за цеглиною почав будувати храм. За цим стоїть дуже багато любові. Бо коли людина дає свою лепту на зведення храму, вона проявляє акт віри. Вона по-перше, вірить, що дає на місце прославлення Бога, а по-друге, вірить, що цей храм збудують, завершать, доведуть справу до кінця. Щоб добудувати храм на Перова капуцинам знадобилося більше за 20 років. Я не бачила тих початків, але бачила, як довго працювали над цими величезними стінами верхнього храму. Насправді, треба мати дуже багато віри, щоб, не маючи аж так грошей, продовжувати будувати. Не боятися, що поки назбираємо усю суму, щось змінитися, зноситься, відійде мода. Ще одна річ – справа духовна. Бо будівництво – справа духовна, дуже міцна. І за цим є боротьба в духовному світі. Маємо сьогодні в Києві не так багато римсько-католицьких храмів – Святого Олександра в центрі, Миколая біля «Олімпійської», на Перова, і ще могли б мати на Оболоні, але там сталася війна з місцевими політиками, і будова замерзла, також повільно будується храм на Позняках. Коли ми тут, на лівому березі, маємо освячення – це духовна перемога. Коли є новий великий дім, з’являються жителі. Тому стали на дорогу плідності. Нову.

Я сьогодні ходила в храм зі своєю місією – займати місце для пророків та співаків прославлення. Я так вірю. І дуже рада, що наш гурт КАНА, який дуже люблю, бо це свої, і з ними подружилися історично на тому ж Перова, на завершення концерту залишив час для слухання Бога. Переконана, що до багатьох Він промовляв. Благословляв дорогу покликання. Одночасно бажаю витривалості усім священикам, які займаються будівництвом, і зводять не лише живу церкву, зі свого люду, а і матеріальну – місце для молитви. Хай Господь тримає свою міцну руку.

Сьогодні був прекрасний день.    

До слова, цікава деталь - у день освячення храму єпископ та присутні священики з Польщі, Латвії та українські, підписували такий документ-пам'ятку, де було вказано, що храм освячено у 2016 році, коли Президентом був Петро Порошенко, мером Віталій Кличко, єпископом Станіслав Широкорадюк, настоятелем отець Блажей Суска за присутності таких-то (з іменами) керівників парафій та монаших згромаджень. Це вже документ для нащадків, істориків, дослідників. Хм :) 

Что делать, если пришел кризис среднего возраста

В современном мире принято говорить о кризисах – кризис политический, кризис экономический, кризис в отношениях, кризис в банках. 

Антикризисные менеджеры в финансовых учреждениях получают огромные бабки, но потом все равно не угадывают. Банки лопаются и разваливаются в дребезги, продуманные антикризисные ходы не приносят никакого видимого толка, кроме зарплаты-квартиры-дачи антикризисным менеджерам. Я с одним таким общалась. Рассказал он об антикризисных планах, расчетах и внедрениях, а ровно через пол года я нюхом учуяла, что пора немедленно забирать деньги из банка, в котором, как случайно получилось, как раз и работал этот антикризисный менеджер. Потом банк потух и ушел за территорию Украины. Форс-мажорчик получился.

Так вот – люди придумали еще один кризис – кризис среднего возраста. И вот, этот кризис вроде как происходит в 30, потом у других людей еще то ли продолжение, то ли вторая часть – не знаю как это там – но вот еще кризис в 40. Я не знаю как там о 30-ти, но вот пыталась понять, че там с кризисом с наступлением 30-ти, как там его правильно понимать или преодолевать, вроде как 30 стукнуло, но и не поняла. Че там с кризисом.

Вот у меня лично нет никаких кризисов.  Абсолютно. Есть жизнь с последующими заданиями. Есть время, когда у всех кризис, а у меня, как ни странно, прекрасное счастливое время, существуют периоды, когда я хочу развиваться, у меня возникают идеи или мечты, я пытаюсь из воплощать, но иногда бывает, удается гладко, а иногда бывают препятствия. Но можно ли назвать это кризисом? Ну, какой же это кризис, если человек знает, зачем он живет, что и кто для него составляет ценность в тот или иной момент и так далее. Деньги – то же самое – то есть деньги, и их очень много, предостаточно, то их чуть меньше, то нет, то опять есть немного, то снова много. Ну – разве можно назвать отсутствие денег кризисом? Просто у человека в определенный момент нет денег, а в другой момент есть. То же самое с людьми – в большинстве случаев у меня отличные отношения с людьми, но иногда бывают исключения. Но при этом я чувствую себя по- разному. Когда вижу, что мне нужно помощь других людей, как правило, я понимаю, какая именно помощь и каких именно людей мне нужна в этот момент. Если люди говорят «ок» и помогают, то и у меня все «ок», если отворачиваются и говорят «делай что хочешь», то у меня чуть дольше дела «не ок», но потом как-то все налаживается и становится в большей мере «ок» чем не «ок».

Я сейчас о чем – я о том, что различные теории о кризисах возрастов придумали, скорее всего, антикризисные менеджеры в компании с теми людьми, которые пытались найти причины, почему у них в тот или иной момент дела идут «не ок». А так как разобраться в своей жизни и в себе всегда сложнее, чем придумать какую-либо теорию, вот и появились целые научные многотомные собрания о кризисах всяких возрастов.

Так что, на заключение, хочу передать привет всем, кому 30 и пожелать крепкого здоровья. Все у нас получится. ри этом я чувствую себя по разному. огда бывают исключения.  есть. нет, то опоставляет ценность в тот или иной момент и так дал