Толстой зображає психоісторії різних родин.
Андрій Болконський та його стосунки з батьком Князем Болконським. Дещо жорстким, авторитарним чоловіком, із загостреним відчуттям справедливості та деякою зверхністю. Андрій – розділяє далеко не всі погляди батька, дає відсіч авторитаризму та ненавидить батькову поведінку, коли той тримає в покорі дочку(сестру Андрія). Здається навіть, що Андрій живе за планом, який слідує за свідомим рішенням не поводити себе, як батько, та будує індивідуальні стосунки зі світом.
Водночас у гострих життєвих ситуаціях поводиться за зразком батьківського честолюбства. Будучи військовим командувачем, дізнається, що від його воїна завагітніла селянська дівчина. Бере за шкірку винуватця та твердо і жорстко наказує «Вести себя как должно в таком случае – жениться на юной леди. А не то - …». І силою примушує офіцера відповідати за свою поведінку. Як відповідав би, напевно, і сам. Поводиться зухвало і по-батьківському напористо.
Коли батько відмовляється благословити шлюб, не припускає таємного вінчання та твердо іде в напрямку чеснотливого рішення. Воює. Але за правилами, заведеними у домі князя Болконського.
Формація батьківського дому складає фундамент характеру Андрія.
Дім Ростових. По благословення на майбутній шлюб зі служницею Сонею Ніколай приходить у першу чергу не до батька, а до матері. Авторитет батька у цій родині дещо штучний. Конторою заправляють жінки - графиня Ростова та її сестра. У відповідь на незгоду матері благословити сина на одруження зі служницею – Ніколай чинить за біблійною притчею про блудного сина – іде до батька та просить частку графських грошей. І – за розв’язкою Толстого - програє майно в казино та боргує в 32 рази більше. Ніколай – у проблемах – іде до батька – батько втішає та обіцяє допомогти з покриттям боргу.
У родині із підміненими ролями хлопець виростає м’яким, дещо по-жіночому співчутливим. Якого виправити здатна лише справжня чоловіча гра – війна. Бо після військових дій Ніколай стає здатним обрати свою дружину - вольову жінку-партнерку Княгиню Болконську.
Знову ж таки – військова служба формує у Ніколаєві мужній характер, проте у критичній ситуації він повертається до «себе», сформованого у батьківському домі. На могилі молодшого брата не знаходить у собі сил сказати прощальне слово. І те, що належить йому, говорить друг родини П’єр.
Кризова ідентифікація. Добре це чи погано. Думаю добре. Бо кожна людина – це не частина маси – а особа, яка є відображенням певної родини, цінностей і традицій. Персональна історія та події підшліфовують індивідуальний характер. Але відкриття в мені рис характеру моїх батьків – то моє власне Я. Глибинне і, пробачте, незмінне.
Сучасна проамериканська система виховання дітей пропагує позабатьківське формування особистості людини. У 14-15 дитина має вийти з батьківського дому, почати самостійне життя та відокремитись від батьків. Церква, психологія та сучасна педагогіка повчають якомога раніше розривати духовну пуповину між батьками і дітьми, щоб занадто тісним зв’язком між одними та іншими не сформувати стосунки співзалежності та не зруйнувати одним і іншим зріле життя.
ОК. Неможливо реалізувати достойно своє покликання, не зустрівшись з собою поза батьківським лоном. Але, можливо, ця зустріч має слідувати за іншим важливим періодом – свідомого перебування в цьому лоні. Щоб, бува, пологи не сталися занадто ранніми, коли дитя ще не окріпло.
Знаете, что самое важное перед сражением – надо хорошенько выспаться! (Генерал Михаил Кутузов).
У віці 15-23 більш-менш формується світоглядний кістяк людини. А чим вона займається в цей період? - залишає батьків, виїздить у інше місто, живе в гуртожитку із однолітками, псує шлунок недоїдками, спілкується із чужими тьотями-дядями у колективі, де працює, у навчальному закладі, кому пощастить більше – в церкві. Але ж після завершення підліткової гарячки людина потребує також і любові.
Після прочитання Толстова, думаю так: родина у його світобаченні, для формування особистості виконувала куди важливішу місію, аніж просто зведення дитини до підліткового віку.
Як це не революційно для моїх поглядів, але таки це добре, коли дитина ще 2-3 роки після завершення підліткового віку продовжує жити зі своїми батьками або, принаймні, має тісний контакт із ними. Бо це не лише досвід вдалого забивання цвяхів та приготування борщу, а й характерна поведінкова харизма, яку все таки варто запозичувати від своїх батьків.
І лише після такого досвіду – гайда на війну - рвати різні пуповини, розбиратися в собі, жити одноосібно та розпізнавати своє глибинне покликання.
Не вкладається це розуміння у ті теорії, яких мене вчили. Але не тільки в аскетизмі наш характер. А і в повноті пережитої вчасно любові.
Підліткова ломка – синівський досвід – розривання пуповини - пізнання себе – реалізація покликання. Додана друга ланка - це місце досвідчення синівської любові.
Гарне кіно, дискусії про кіно, капучіно до кіно. Смакує по-домашньому!
Невозможного нет. Все в жизни зависит от твоего характера. И веры в любовь. (Наталья Ростова. Том 1)
Толстой зображає психоісторії різних родин.
Крок 2. Підходиш до деревця царської вишні, торкаєшся гривкою гілочки з цвітом і приміряєш шапку лісової царівни. Ось так, і посміхаєшся широко і по-царському.
Крок 3. Танець пахощів. Порухати на травичці ручками-ножками і політати пташечкою. (горобчиком, вороною, лелекою чи орликом - кому яка до смаку).
Крок 4. Порівняльний аналіз. Уважно придивляєшся до пелюсточок магнолій. До їхнього прекрасного і міцного пелюсткового листя, чудового фіолетового(символу надії) кольору. Підіймаєш очі до неба, дякуєш Творцеві, що створив такі чудесні. А потім дякуєш за себе - бо ти - ще кращий його дар: "Дякую тобі, о Боже, що створив мене так дивно..."
Крок 5. Вже перед завершенням мандрівки - віднаходиш на дереві найгарнішу квітку, уважно її роздивляєшся, щоб добре запам'ятати...
і ... в доброму самопочутті повертаєшся додому. (Можна до друзів, до родичів в гості, або запросити когось до себе). Ділимося радістю - і її - прибавляється! 
