Останнім часом зустрічаю багато людей, які ні в що не вірять. Або так - вони вірять – в існування щастя, яке належить іншим, у перемоги, які дістаються сильним, у ідеї та мрії, деякі з яких, якщо пощастить, можуть принести плоди. Вони навіть вірять у Всемогутнього Бога, який підтримує їх у їхній немочі та захищає від нападів агресивного світу. Або не захищає. Бо, мовляв, доля така…
Якось їхала у вагоні з групою хлопців-підлітків. Вони вскочили у купе, емоційно обговорюючи якусь свою бійку. Сварилися, хто неправильно вдарив, хто зайшов не з того боку, хто раніше за всіх утік. А я, спостерігаючи, пригадала, як колись у їхньому віці хвалився один мій товариш з підбитою фарою. Казав: «Знаешь, побеждает не тот, кто сильный, а тот, кто смелый. И я - победил». Хоча його суперник дійсно був фізично сильнішим.
Найбільше джерело страждання людини – у її душі. Люди дуже схильні ставити хрести на різних сферах свого життя. І вони, як в жорстокому бойовику роками ганяються за дрібними нападниками і не вірять, що мають досить сили, щоб знищити самого(!) голову банди. Адже може виявитись, що набагато легше знести голову пихатому лідерові, а решті сказати – геть – ваш шеф мертвий. І ви всі більше не виконуєте його накази.
І взагалі – кому спало на думку засудити тебе за твої вчинки і назвати тебе ніким?
Є такий обряд омивання. Коли ти тричі опускаєшся в воду та віддаєш Богові усі свої слабкості і гріхи. І просиш про силу. І тоді тобі не страшні жодні стіни. І гинуть усі страхи.
Пропоную сказати вголос: There are no walls! Ще можна додати: In my life! There are NO WALLS in MY happy life!
PS.Якщо досвідчені лікарі визнали тебе імпотентом, значить... А це нічого не значить. Тепер прийшов час змагатися без лікарів.
