вівторок, 30 жовтня 2007 р.

Dzikie serce. Tęsknoty męskej duszy. John Eldredge.

Dzikie serce. Чоловік ніколи не почуває себе добре дома. Він потребує перебувати поза ним і лише навідуватись. І лише коли реалізує себе, розпочне жити по-справжньому. І повертається обличчям до дому.

Przygoda, z nieodzownym ryzykiem i dziką przestrzenia, stanowi tęsknotę głęboko wpisaną w duszę mężchyzny. Серце чоловіка потребує місця, в якому може залишитися насамоті, закрите на блискавку, законсервоване та запаковане. Де нема мобільних телефонів та шуму. Воно не може розслабитись у магазині, в шумі і хаосі. Це має бути місце для душі.

Ekspansja na zachód. Przeciwko duszy. Світ бізнесу і шалених заробітків вимагає від чоловіка завжди бути ефективним і пунктуальним. Аби запрягти чоловіка в плуга і змусити бути продуктивним. Але душа не може бути запряженою. Тоді як від чоловіка вимагають бути здатним до роботі незалежно від стану серця. Це формує сухих, безволосих, ніяких людей. І самі чоловіки не знають до кінця заради чого це серце втратили.

Stoczyżć bitwę. Серце кожного чоловіка потребує перемогти битву, пережити пригоду і врятувати Прекрасну. Ще з дитинства хлопець мусить атакувати – у війнушках, стрілянині, хай це навіть суперник у спортивному бою. Якщо хлопець не отримав цього апогею в дитинстві, він буде прагнути у стосунках дорослим – в кожних стосунках хоч колись є потреба чогось дикого. Кожен чоловік, мусить бачити, що він сильний. В серці кожного чоловіка є краплина насильника!!

Kobiece serce. Чи не кожна жінка може знайти в собі всі названі риси. Проте виразні жіночі потреби є дещо інші. Не лише хоче, щоб її поважали, а й відстоювали її права, про неї піклувались. Прагне, богатиря, який її врятує. Прагне бути гарною. «Бачите мене?» - з самого дитинства питає серце кожної дівчинки – «І чи подобається вам те що бачите?». Світ вбиває серце жінки, наказуючи їй бути твердою, сильною і незалежною. Але ніхто майже не звертає уваги, що вона … замучена.

вівторок, 16 жовтня 2007 р.

Улас Самчук. Волинь.ВІЙНА І РЕВОЛЮЦІЯ. III

Прикольно. Малий Володько розмовляє з Ганнусею. Мала живе в Австроугорщині біля границі з Україною. Каже, вчиться "руською" мовою. І Володька "руською". Тільки в нього російська то "руська" і Пушкін, то "руський" поет, а в Галинки, яка вчилась в Австроугорщині "руська мова" - мова Київської Русі, тобто українська! Виявляється, у часи передвійни в Угорщині в українських школах вчили справжню історію України і національну мову, а на українській Волині розказували дітям про велику Російську імперію. Оце да.

Мово рідна, слово рідне...

понеділок, 15 жовтня 2007 р.

Улас Самчук. Волинь. КУПІТЬ МЕНІ БУКВАРЯ.

Дитина мріє вчитися. Готова на все, аби мати найменший шанс. Іншим пхають, а вони не хочуть ні бачити, ні чути. Але дуже добре, що людям із відкритими очима щастить на хороших вчителів.
Закон всесвітнього притягання людей. За розумом, мріями і душевними принадами.

четвер, 11 жовтня 2007 р.

Улас Самчук. Волинь.БУДНІ.

Ура селянській медицині! Впав малий, ледь око не вибив, пів року ходив, до лікарів не йшов, а таки одужав. І тішить його те око, що воно таки бачить. І малі болотні, і зашмаркані, а болячок не бояться. Виростають - і не згадують про простуди. Думається мені, що людина мусить бути менш до себе кваплива і не прискіплива до своїх колючок. Як фізичних, так і духовних. Тоді й стогнати не буде чого і лихо саме діватиметься.

Не стогни і гнилий не будеш.

Улас Самчук. Волинь.ДЕНЬ БОЖИЙ.

Які молодці ці греко-католики! І пани їх щимлять, і землі мало, і ціни високі і діти в чоботях по черзі ходять, а в них серця чисті. Рахують свої корови і тішаться монастирськими мурами...
"Молитися в церкві Володько не може. Для нього тут занадто багато цікавого, щоб він міг зосередитись для молитви". Ніхто не читав їм лекцій інститутських про історію культури чи теорію західноєвропейського мистецтва, та іспити не здавали. Деякі навіть читати не вміють. А які мають очі відкриті - і як ця простота мастить їхні долі масельцем. Молодці! Волинь. Вміють дихати. І в храмі, і на могилах, і між чернечим хором. "Світе тихий..."

Як бракує цієї тихості...

середу, 10 жовтня 2007 р.

Матіос Марія «Солодка Даруся».2 частина.

Прапори ветеранам! І рудому Симоненку за довгу пам’ять радянській владі. За те, що «свої» були кращі за німців і румунів і що в селах від справедливості діти німіли.

Класна штука – коли війна, окупація надходить, а люди любляться. Пліткують, заздрять і дітей народжують. Щоб не вимерла нація. А зараз кажуть – нащо діти у такі важкі часи? - ковбаса дорога і на крабові палички не вистачає – хіба ж прогодуєш більше одного гаврика?.. На Єгипет не стане і накладні нігті не буде за що ладнувати.

Який-то мудрий цей Бог, що стільки страждань людям понапридумував.

вівторок, 9 жовтня 2007 р.

Матіос Марія «Солодка Даруся».1 частина.

Хвора сирота зі щасливою долею і майже хепіендом у особистому житті. Я б назвала це психологічною драмою. Кожна людина має свою чашу, котру має випити. І певно ця нещасна в дитинстві випила її вдосталь. Приходить мені часом на думку, що це може не так і погано, що людина страждає в юності. Формується як особистість, стає готовою до вимог життя, а в зрілому віці допиває свою чашу і отримує добру норму щастя. І не лізе тоді людині в голову, що її коханий недосконалий, бо не випробував із нею всі забавки Камасутри чи невдалий хазяїн, бо не купив їй шубу з іхтіандра. Людина щаслива.

Друге – це фіга напищеній мудрості. Бо трохи безумна Даруся вміє бачити в житті справжні принади і справжню красу життя. А воно ж таке різноманітне і симпатичне!

Часом зверталися мої очі до інших справ. Слабкі і бездоглядні люди легше сходяться. Вона хвора – він дивак, а чудово себе почувають. Таких пар бачу досить багато. А як він розумний, і вона класна – такі люди зійтися не можуть. Бо вона на світ дивиться мізками і не зживеться з такими, як 40-ка літній Іванко-дивак, і він з такою, як Даруся не спішить одружуватись.

Таки щастя мати трохи шаленості.

четвер, 4 жовтня 2007 р.

Багряне

Дорога. Тіні на сході сонця.
Багряне небо. Багряний степ.
Усі камінчики із багрянцю,
Лиш не торкнутися - обпече.

Воно гаряче, воно - багряне,
Воно - це пристрасть, воно - вогонь,
Разом яскраве й страшне шалено,
Як гуща крові поміж долонь.

Втонути з жару бажає серце,
Дістатись ядер, аж до глибин,
Пливти, як в морі, ковтати з перцем,
Гортати тілом багряний пил.

Гребсти вустами...
Багряний кратер, багряні крики, багряний шум,
Багряний подих, багряні шати,
Багряна думка, багряний струм.

Банально: щоки чому багряні? -
Що сліпить очі, що так горять,
Що зводить розум, що все в тумані,
Що всі логічні думки мовчать.

То просто в душу ввірвалось Сонце,
В нутро ганяє гарячу кров...
Яскраві щоки? - то лиш віконце
В багряну пристрасть, сліпу любов.

Поспішай!

Поспішай! Все життя поспішай,
Коли в серці твоєму не пусто.
Доки квітне ще радісний май
Не морозь у душі своїй згусток.
А на темному чорному тлі
Літні квіти вирощуй дбайливо.
І промінчики сонця малі
Зупинятимуть прикрощів зливи.
Намагання примножуй в стократ,
Щоб добро поколінням принести,
Бо роки не повернеш назад,
А зимою згадаються весни.

вівторок, 2 жовтня 2007 р.

Опера "Лілея". За Т.Шеченко.

Високі бані театру, червоні перила, схожий на вінницький драмтеатр зал. Разом з Оленкою не особливо багаті на гроші, проте оперний театр у Львові хотіли відвідати. Оленка сказала одразу - купимо найдешевші квитки, а потім якось ззаду перебіжимо на передні ряди. Хто там ходить до наших театрів.

Квитки по 10 гривень вже розібрали. Ми покрутились і взяли по 25. Найдорожчі по 70. Перед входом до зали нам запропонували програмку. Сказали - за 5 гривень. Ми відмовились. Напочатку у залі було пусто. Ми мріяли, щоб так і було до вистави. Згодом поприходили якісь поляки. Все фотографували, розглядали. Ми навіть стали думати, що вони на екскурсії і теж підуть. Але ті повертілися і сіли спереду. З кожного по гривень 75. Порахували ми одночасно. Потім посеред залу (де квитки як мінімум по 50) сиділи в рядах американці(бо говорили англійською і теж туповато розглядались.) Після другого дзвінка ми перебігли на середину. (Де сиділи поляки). Тоді почули, що вони читають вголос і перекладають програмку. Ми дізналися про що вистава і тихенько тішились. Раптом прийшли якісь чотири жінки і російською стали верещати, щоб ми звільняли їхні місця. Ми тихенько встали. Та перебігли до сцени. Де квитки по сімдесят. Після кількох хі-хі нас впізнали одногрупниці із квитками по десять, прискакали з кінця залу та сіли перед нами у ряду. Вистава, на щастя, хоч із запізненням, почалася.

Лілею грала досить зріла жінка далеко не тридцяти. У вишиваній сорочці, у віночку. Скакала, як дівчинка. І нам сподобалася. Потім я помітила одну актрису, котра грала подружку у масовці. У неї було дуже довге русе волосся. Нижче коліна. Надзвичайно гарно. Я спостерігала, як у різних сценах вона то розпускала пасма, то сплітала у косу, то в'язала стрічку. На другому плані грали дівчатка. Певно, початківці. Одна була кидала квітку на Лілею і недокинула до середини сцени. Я була вражена, як вона не розгубилася, схопила квітку з-під ніг і силою жбурнула за куліси. Я уявляла себе у прямоефірній студії, якби збилась - чи змогла б так швидко зреагувати?.. - подумала - це майстерність. Потім стала розглядати на сцені хлопців. Знайшла серед них пару вродливих. Подумала - мені б з такого... Головний герой Іванко був якийсь не дуже. Але грав майстерно. Це теж важливо, - подумала я. І вмостилася у кріслі. Якраз починався другий акт. Стала дивитись, про що п'єса.

Іванко ганяв, скакав угору. Лілею бусурмани застрелили. Глядачі аплодували стоячи. Я аплодувала щиро. На серці було тепло. І мило. Театр справді гарний. Львів'яни молодці.

Додому повернулась з кількома мріями. Піти до львівської опери ще раз - цікаво б подивитись ще іноземну класику. Відпустити якомога довше волосся і постригти його рівненько. Щоб як у тої дівчини. А ще навчитися іноземних мов. Щоб поїхати хоч раз на екскурсію до Польщі чи Італії, подивитися, як живуть інші люди. До американців не хотілося. А ще заробляти хоч трохи більше. Щоб у рядах від 40-ка до 75-ти сиділи і ті, хто говорить українською.

Запорука гарного життя. Мати Тереза.

Люди часто нерозсудливі, нелогічні і егоїстичні. Пробачте їм, не зважаючи ні на що.
Якщо Ви добрі, люди можуть звинуватити Вас у прихованих мотивах. Будьте добрими, не зважаючи ні на що.
Якщо Ви досягли успіху, Ви придбаєте фальшивих друзів і справжніх ворогів. Добивайтесь успіху, не зважаючи ні на що.
Якщо Ви чесні і щирі, люди можуть обдурити Вас. Будьте чесні і щирі, не зважаючи ні на що.
Те, що Ви будували протягом років, хтось може зруйнувати за одну ніч. Будуйте, не зважаючи ні на що.
Якщо Ви знайдете спокій і щастя, Вам можуть заздрити. Будьте щасливі, не зважаючи ні на що.
Добро, зроблене Вами сьогодні люди часто забувають завтра. Робіть добро не зважаючи ні на що. Віддайте світу краще, що у вас є, і цього завжди буде мало. Даруйте світу краще, що маєте, не зважаючи ні на що.

А це моя коронна страва...

І маленьких діток...

Люблю попоїсти...

Творчий політ