Фото з газети "РІА"Прочитала недавно у вінницькій газеті «РІА» інтерв’ю з довгожителькою Марією Буковіною. Прочитала – і забула. А вчора – гуляла у парку «Побєда» - і згадалось. Бабусі сто років, практично не хворіє, обходить себе і дім, але мріє померти. Бо каже, що знудилася уже на землі. Про секрет тривалого життя говорить, що постійно працювала та не мала шкідливих звичок. Тепер часом скаче тиск і набрякають ноги, а так – нічого не турбує. Ну – але скучно вже жінці жити на старості, тому чекає зустрічі з Тим, хто створив у світ. В романтичному очікуванні смерті.
Пригадався анекдот про одну віруючу родину. Чоловік і дружина, сидять в раю. Жінка каже: «Ех, Петре, яке багатство, яка краса! Ангели співають, серце радіє, усі такі щасливі, ми з тобою в гармонії, дім просторий, сусіди чудові…» А Петро розважливо: «Так, краса… Бач, кохана, якби не твоє дієтичне харчування, оті всі правила і режими - були б ми тут на років 30 раніше – скільки щастя втратили…»
Йшла, дихала в тому парку «Побєда» і думала – люди купу грошей викидають на різні процедури і чисті продукти, ходять на якесь там голковколювання проти старіння і зморшок, бояться отрути з крану і купують спеціалізовану воду, ще й ту по кілька днів відстоюють перед вживанням – що завгодно, щоб довше жити. Лікарі ретельно досліджують свої теорії і вбивають навіть ненароджених дітей, щоб з абортованих малюків зробити ліки для багатих довгожителів. Купу всього понапридумували. А тим часом столітня бабуся, яка, в принципі, нічим не хворіє – каже: «Мрію померти. Чому Бог мене не забирає – я не розумію». Прокидається щодня о шостій ранку, молиться, годує котів, снідає, миє посуд і споглядає за молоддю з вікна… І також, певно, за тими, які сидять на дієтах, ходять на процедури і розгадують секрети довголіття.
Але ж ці, що на дієтах, якщо секрети молодості подіють, колись стануть, як паркове минулорічне листя – яке мало б вже за зиму зникнути, а воно лежить, живе. І ніби око не милує – але все ще є.
Життя варте того, щоб любити його вчасно. Хоча й дієти з процедурами – також не гарантія довголіття. Бо бабуся в молоді роки і в тюрмі 6 років відсиділа за так звані політичні злочини проти комуністів і чоловік був не щастячком і дітей сама виховувала, то певно не так уже і спокійно їй поживалось – а на старості – он – довголіття має. А з іншого боку – будеш отак берегтися від природних умов, нечистої їжі, ще якихось там фекалій. Але ж всеодно – ну – не будеш же ти з твоїм чоловіком і дітьми жити на землі вічно – хіба для цього ти в цей світ прийшов чи прийшла?
Чоловік моєї колеги Тарас Антипович видав книжку. Називається «Хронос». Фантастика про те, що може статися з людством, коли винайдуть пристрій, який прибавляє роки життя. Діє за принципом, подібним до трансплантації органів. Тільки коли від однієї особи до іншої передають не нирки чи серце, а роки життя. Дав 40-ка річному укол, в якому 20 років часу – і тому стає 20. А в кого забрав – залишається життя на 20 років менше. Адже не всі його гідно проживають,- каже автор, тому в когось, може, і варто б забрати. Як, наприклад, у в’язня – отримав вирок за злочин – 15 років – зробили маніпуляцію – і мають для когось додатковий життєвий час. Чудова математика. Єдина біда, каже між рядків Тарас, що от як буде така машина часу, фізично тому першому ревнителю довголіття повернуться його 20, а нутро залишиться 40-ка літнім. Але що то тоді буде йому за життя, коли в такому дисбалансі душа і тіло. Та й в’язень каже, що краще б посадили до камери. Бо тюрма – це теж досвід – бо і там є людські взаємини, якийсь час на роздуми, на листування з тими, хто чекає, в кінці кінців - на любов. 15 років за гратами, хоч не таке добро, як на волі – але ж життя… Кльові думки, захоплююсь – молодець, Тарас.
Тарас Антипович з дочкою у парку "Побєда". Фото зі сторінки дружини у ФБПотім, гуляла парком і дивилась на дядька. На лавці з пляшкою – сидить-синіє, пляшку потирає, підпалює цигарку. А от це вже робити, думаю, не варто. Бо жити треба, хоч мало, хоч коротко, але наповненим життям. Цікавим, повним змісту. Щоб і тобі в ньому кльово було і іншим навколо тебе. Бо як ти куриш і бухаєш – то ж смердить, люди тікають і любові мало. А якщо прямо сьогодні підеш в домовину – то не побачиш раю. То яка тобі ще смерть – поки не пізно, треба щось міняти.
Є сенс жити, коли в житті багато життя. Коли є мрії, коли тобі пахне, коли любов породжує динаміку, а динаміка приносить плоди любові. Ти, може, в тій динаміці не встигаєш відстояти ту воду для довгожителів, і коли спрага, ллєш у кружку з комунальних кранів, а піти на голковколювання не маєш шансів – бо туди треба записатись за кілька день, а в тебе кожні три години змінюються плани і ти то тут – то вже десь не там. Але коли пахне, тоді є життя. Шкода, що в парку ще не почало розпускатися листя. Коли дивилась вгору на віття, не бачила навіть бруньок. Правда, бачила, як над парком «Побєда» пролітав літак.
Летить на захід, бо маю на 10 років відкриту польсько-шенгенську візу :)Люблю літаки. Дуже гарний образ – опинитись понад світом і летіти швидко-швидко. Але м’яко – себто робити те, що тобі в кайф. Треба частіше літати, поки в твої мрії ще не входить вмирати і поки пахне життя.
