Пора іти здавати на водійські права!

Цієї весни до мене прийшли якісь надприродні впевненість і віра. Маю уперте переконання, що мої мрії дуже матеріальні. Тому з огляду на мою багатолітню мрію про автомобіль мусить вона до мене максимально наближатись. Вже навіть є для цього конкретні знаки.

ЗНАК ПЕРШИЙ: Торік у мене з'явився мій перший транспорт - гарненький велосипед. На ньому я подолала страх перед автошляхами та об'їздила більшість навколишніх парків

ЗНАК ДРУГИЙ: Цієї весни мене навчили їздити на скутері та на мопеді. Нікого не збила, не знесла жодного паркану та радіснa і неушкодженa здала транспорт в гараж.

ЗНАК ТРЕТІЙ: Сьогодні уже понеділок, без п'яти друга ночі, я на роботі, таксі відмовляються їхати на Рибацький півострів. Але ж я жінка - і для жінок мусять бути, у Бога принаймні, якісь особливі привілеї по доставці додому ночами.

Четвертим знаком я б все ж хотіла назвати цьогорічну рубежеву точку у вигляді завершення університету. А я коли туди вступала вибирала - що раніше - вступ чи кредит на тачку. Я тоді вибрала університет. Тому винагорода мене мусить не полишити.

Ширинай Досова «Моя вечная весна»

Скажите, а как переводится слово «мусульманин»? – «Мусульманин» означает: «боящийся Бога, покорный Богу», то есть смиренный перед Богом и перед людьми человек. А это есть самое главное пожелание Библии для человека: иметь Божий страх – благоговейный трепет перед Творцом и послушание Богу, ибо «начало мудрости – страх Господен», - говорит мудрый Соломон.

Як зрозуміти та примирити непримириме?
Ширінай Досова – народилась і виросла у мусульманській родині в Середній Азії. Її мама – православна українка, яка разом із батьками – бабусею та дідом Ширінай за спецпереселенням (як члени сім’ї зрадника батьківщини) у 1941-му році переїхала до Узбекістану. Православна переселенка вийшла заміж за таджика мусульманина. У них було десятеро дітей. Коли народилась дівчинка, її назвали за таджицькими традиціями - Ширінай(в перекладі - «солодкий місяць»). У дитинстві Ширінай досвідчила і мусульманського закону і християнських звичаїв. Вночі перед Великоднем мати Ширінай до ранку пекла коржики та смачні страви та наступного дня запрошувала в гості сусідів-переселенців. В селі жили українці, німці, росіяни, фіни, корейці, азербайджанці, болгари, чеченці, кримські татари, естонці, греки та євреї. Каже, сусіди, християни та мусульмани охоче приходили та вітали з Великоднем. Хто казав «Христос Воскресе», хто просто вітався з добрими побажаннями.

Батько – був поважаною посеред мусульман людиною. Як згадує Ширінай, був суворим та безкомпромісним. Згідно із сунітськими звичаями жінка і діти в сім’ї має бути постійно зайнята роботою тому батько «впрягав» у роботу усіх, кого міг. Навіть коли жінка хворіє – поки ходять ноги - зобов’язана змагатися із собою і працювати. Водночас від дружини чоловік вимагав гостинності – коли хтось приходив у дім, гостей спочатку треба було нагодувати, а лише тоді запитувати, чому прийшов. Брати Ширінай вдень працювали на господарстві, а вночі косили конюшину, хоч її і можна було дешево купити. Дітей ставили голими коліньми на кукурузу, часто били і наказували навіть за дрібниці – такий закон слухняності. Хлопчик, щоб бути покараним за переступ, мав сам принести різку для биття. А за сквернослів’я брали тонку різку та били по язику. Такі строгі умови виховання, за словами Ширінай і досі допомагають зростити людей, які не бояться випробувани та важкої праці. Виховані у жорстоких умовах брати Ширінай, котрі залишились мусульманами, так само суворо виховують своїх дітей. Жорстокість породжує жорстокість. Як і справедривість загострене почуття справедливості.

Ширінай, коли виросла і переїхала працювати до Москви, пішла дорогами християнської любові, які пережила у співчутливих очах матері. Проповідувала християнство на Арбаті, посеред студентів-мусульманів, вихідців із Середньої Азії. «Бо Господь Ісус Христос більш милосердний ніж справедливий і замість карати віддав за людство життя,» - говорила вона.

У суворій законослухняності та між вимогами справедливості мусульмани втрачають любов і життя у Воскресінні.
У любові та емоційному захопленні Богом християни лінуються працювати та добровільно виконувати Божі заповіді – часом втрачаючи віру і самого Бога.

Через жорстоке втручання батьківського авторитету мусульманське потомство невпинно зростає і потужно укріплюється у Азійському світі.

Християни, котрі радісно переживають Божу присутність запрошують своїх невіруючих братів навернутися та глибше пізнавати Бога. Вбачають людину вільною – і тому дозволяють нащадкам вибирати - приймати або не приймати Божу любов. Християнські церкви – ростуть, укріплюються завдяки діянням Святого Духа. Проте водночас - потребують постійного змагання із толерантними ідеями невірства, ідолопоклонства та славоблудства. Усе що можуть - любити та молитися за нащадків. Аби ті добровільно закохалися в Божу Любов.

Но торжество кому ж уступит
В пыли рожденный человек?
Венец ли вечных пальм он купит
Иль чашу временную нег?
Господен ангел тих и ясен,
Его живит смиренья луч.
Но гордый демон так прекрасен
Так лучезарен и могуч!

А.Н.Майков, «Ангел и демон»

Дафна Дю Морье. Правь, Британия!

Що буде з Британією, якщо вона вийде із Європейського товариства? – Піде просити захисту до сильного сусіда – Сполучених Штатів Америки. Прогнозує у своєму фантастичному романі англійська письменниця Дафна Дю Мор’є.

Британія, у стані фінансової кризи, яка загострилася внаслідок виходу із Європейської організації хапається за сильну руку і створює союз СШСК (Сполучені Штати і Сполучене Королівство). Америка – запрошує королеву Британії до Нью-Йорку, пропонує правити зі своєї столиці, присилає свою морську піхоту, яка запроваджує військовий стан та проводить свою інформаційну кампанію.

Роман «Прав, Британія» швидше варто було б назвати «Чого бояться Британці?». Стати американською колонією, місцем дислокації американської влади та островом для туристичного відпочинку гостей із Америки. Британці, котрі у першій половині сімнадцятого століття переїхали до Америки, щоб заснувати там колонії, через кілька сотень років із побоюванням поглядають на сильного брата.

Випробувану століттями функцію пропаганди виконують засоби масової інформації. Розгублені в умовах швидких політичних змін люди щогодини збираються біля телевізора в очікуванні коментарів влади. Радіо, телебачення та газети заповнила інформація про всілякі користі від нового союзу, безвихідь Британців та сонячну перспективу країни внаслідок союзу зі Штатами. Коли люди усвідомлюють, що політичні реформи впливають на вміст їхніх холодильників, їх не цікавлять розважальні шоу чи такі ж малоінформативні серіали. Вони хочуть отримати глибоку незаангажовану аналітичну інформацію. Проте не знаходять. Нічого окрім диму пропаганди та владного підлабузництва.

Як завжди буває під час політичних змін, народ ділиться на два клани. Маси – завжди готові підлаштуватися до зміни влади та котрі одразу після перших обіцянок світлого майбутнього у союзі з могутнішим мріють про пончики на халяву. Та власники свободолюбивих мізків, котрі знають, що опіка сильних світу цього ніколи не нагодує безкоштовним сиром.

За сценарієм оптимістки Дафни Дю Мор’є проект союзу СШСК через супротив хоч і невеликої, але наполегливої частини Британців потерпає краху. Бо і Дафна - частина цієї нації і вона хоче для своєї батьківщини свободи. Але чи свобода можлива? Для Британії, Польщі, Литви, України, Бєларусі чи Грузії? Чи насправді богами і керманичами цього світу є гроші, зброя та влада? І в чому вона - свобода?

- По-моему, лучше отпустить голубя. Мне кажется, что ему хочется на волю.
Однако птица не улетела далеко. Покружив минуту, она устроилась на ветке каменного дуба над вспаханным полем. (Дафна Дю Морье, ноябрь 1971-март 1972)

Достоин славы только тот поэт,
Чьи песни в тяжелейшую годину
Надежды на свободу не покинут,
Дух непокорства если им воспет;
Священней долга цели в мире нет
Для чести всех людей любого века –
Избавить от тиранов человека,
От слез и крови, что залили свет.
Кто против тирании восстает,
Не ослеплен великолепием
И презирает раболепие, -
Лишь тот не подпевает, а поет,
Лишь там тиран судьбой своей доволен,
Где человек покорен и безволен.
(У. Вордсворд, Пер. А.Гуналі)