Про відносини
чоловіка і жінки дуже багато говорять в сучасному світі. І на тренінгах, на
різного роду тематичних зустрічах, у церкві. Я дівчина – тому маю право
говорити про відносини з хлопцями. Чому ні. І моя тема, а напевно, і харизма –
закохуватись у ровесників.
Навіть тоді, коли
мені було 16, і, традиційно, дівчата захоплювались дорослими і досвідченими – я
закохувалась в ровесників. Коли я вчилась в університеті – закохувалась у
ровесників. Коли навіть вийшла з батьківського дому і почала займатися
серйозною політичною журналістикою – мене всерівно притягували, і притягують
однолітки-ровесники. І чим ближча дата народження, тим цікавіше.
Думаю, це тому,
що мені подобається той час і місце, в якому перебуваю. І той життєвий маршрут,
який проходжу. Я задоволена тією Оксаною, яку бачу у дзеркалі, тому цілком
задоволена тим однолітком, якого зустрічаю. Я переживаю щире захоплення, коли
бачу людину свого віку, яка любить цей світ.
Але в любові до
однолітків є також мудрий задум Бога. Бо коли приїжджаю до своєї бабусі в село
і бачу там старших жінок, чоловіки котрих вже років 10, як повмирали – стає
шкода тих моїх знайомих дівчаток які поодружувались чи водяться з чоловіками на
з 10 років старшими. Бо очевидна перспектива їхньої старості ще додаткових плюс
10 років життя після смерті чоловіка. Це, звичайно, дуже романтично, коли
підстаркуватий-хитромудрий жених і юна наївна наречена – перші кілька років сімейного життя
ох як романтично. Але на старості важко жити жінці одній.
Ви не подумайте,
я за кохання, яке не має меж, я за романтику, я за те, щоб кожен був щасливим і
побудував життя, яке приносить радість. І я, чесно, не думаю особливо про вік,
коли закохуюсь в ровесників. Я просто собі закохуюсь в ровесників. Такий дуже
відчутний виняток був в моєму житті хіба раз – але все одно потім було
прикольніше, коли зустрічала ровесників.
До чого я зараз
це кажу: до того, що Бог продумав цей світ гармонічним. Нам здається, що світ,
в якому ми живемо не такий, що люди, які нас оточують – неправильні, що події,
в які ми вплутуємось – неактуальні, що завдання, які перед нами повстають –
нелогічні і дурні. Але це події, з якими ми ровесники.
Я сьогодні люблю цей Київ
після Майдану, з яким ми ровесники, цю Москву, яка неочікувано для мене зустріла
мене молитвою за мене, з якою ми тепер ровесники, цих хлопців, які мають
третій десяток і «ума нє приложат, как дальше жить своей жизнью, которая вроде
уже во многом свершилась, а во многом еще не осуществилась» - бо ми ровесники.
Сьогодні в
Україні день тиші, заборонено говорити про політику. І Слава Богу! Краще
подумати про ровесників.
