Ліван: жінки можуть не працювати, чоловіки ідуть у військо

Для газети "Рідне село" зробила інтерв'ю з мешканкою Лівану "Багатство традиції: село в Лівані очима українки". Трошки про побутові справи, працю та цінності у відповідях та поміж рядками. Читайте уважно!

Анна Сеіф Ель Дін разом з чоловіком впродовж 12 років мешкає в Бейруті. Батьки та більшість родичів її подруга живуть в селі Шмістар у долині Бекаа – деякі з них займаються фермерством, є такі, що працюють у сфері послуг в селі. Жінка українського походження розповіла про життя у селі в Лівані та господарство, яким займаються жителі теплої країни.

Як виглядає село, звідки походить Ваш чоловік?

Наше село – це міні-місто. Там живуть біля 30 тисяч чоловік. Це досить багато для Лівану. Кожні вихідні та канікули ми проводимо там, в селі, у горах.  Сільським господарством тут займаються люди, які мають, землі, ферми. У Лівані не популярно так як у нас в Україні, що у селах у кожній родині є пара курей, якась свинюшка, ще щось. Люди мають професії, які необхідні для організації побуту – працюють водіями, по магазинам, лікарями, відкривають майстерні по ремонту машин, кур’єрами працюють. Є такі спеціалісти, яких ми називаємо трахтерами – перевозять воду на тракторах. Тому що державної води немає, люди вимушені робити свердловини та діставати воду звідти. Є власники свердловин – кому пощастило мати обійстя біля води та трохи грошей, щоб зробити свердловину. От мають міні бізнес – продають воду та постачають жителям села. Жінкам тут ходити на роботу не обов’язково. Хіба, якщо вона дуже хоче. А не йде, займається домом, ніхто за це її не засудить.

Ліван: Трактор з водою в причепі

До місцевих фермерів важко влаштуватися на роботу?

Фермери працюють на своїх землях родинами. Тут звично мати великі сім’ї, тому є кому допомагати. Ліванські селяни до них на роботу ідуть неохоче. Зараз більше наймають сірійців – в сусідній країні війна, тому люди йдуть звідти в пошуках заробітку, кордон у нас відкритий. Також наймають на роботу бедуїнів, це подібний народ, як цигани в Україні.  

Тут розвинене виноробство. Дуже багато землі займає виноградна лоза. Обробляють її по-іншому – має товстий стовбур, виглядає, як дерева. Гілля підв’язують, а зверху пускають сітку, по якій в’ється виноград. Також вирощують багато всіляких, як я кажу, заморських овочів та фруктів – мушмулу, різноманітні цитрусові, ананаси, ківі, трави.  Це у нашому селі Шмістар, на півдні Лівану, поміж горами. У північному регіоні країни вирощують сливи, черешню, вишню, абрикоси, мигдаль – садять рядочками і також обробляють.

     Ліван: бедуїни збирають картоплю

   

М'ясо курей та корів можна придбати у ліванських фермерів?

Тут популярне не лише розведення корів, а і овець. Мають по голів 40. Є ферми, які займаються сирно-молочним виробництвом, продають готову продукцію. Кури тут звичайні бройлери – кожен хоче заробити побільше та аби курочка була поважче. Я б не сказала, що вони щось іншим способом вирощують. Раніше м'ясо продавали звичайним людям, сусідам. Але віднедавна міністерство охорони здоров’я зобов’язало всіх фермерів проходити перевірку продукції на чистоту. Тому віддають сировину на заводи, які переробляють продукцію. Або можуть виготовляти свою продукцію, але мають зареєструвати себе, як маленька компанія, запросити ревізію. Можуть відкрити невелику крамничку чи родичам продають.

Так як родини великі, то продати є кому, напевно…

Тут заведено мати мінімум четверо дітей. А далі, як Бог дасть – 8, 10. Батько головний у сімействі. Не можу сказати, що він на 100% має слово – бо іноді жінка, якщо вона сильна, може тримати чоловіка, але у важливих питаннях він говорить замість дружини. Але сім’я тут має поважне значення. Ліванці живуть маленькими спільнотами. Все село буде знати хто ти, чим займаєшся, що ти робиш, хто твої діти. Абсолютно все у них так би мовити комунальне. Все село – родичі. Я в Лівані мешкаю 12 років, але досі не знаю всіх родичів, наскільки їх багато. Якось вони там бігали перед очима, на якійсь весілля чи похорони. Родичами вважаються батьки зовиці (чоловікової сестри – прим. Рідне Село) – це теж вже родичі. Ліванці дотримуються традицій, намагаються видати своїх дівчат за своїх чоловіків. Наприклад, за кузенів. У них це дуже популярно. У них це дуже популярно. Чи якщо це буде кузен троюрідний – теж абсолютно нормально. Чому вони раніше видавали дівчат за чоловіків зі своєї родини – щоб статок цієї дружини не діставався іншим чоловікам з чужої родини. Статок усієї родини знаходився лише у родині. І всі їхні землі та володіння залишалися на їхньому прізвищі. Часто кажуть, що тут у всіх доми по 200 метрів – це так і не так. Є люди, які не можуть звести будинок, то живуть у квартирах на кілька кімнат, буває, беруть на 30-40 років кредит, як в Україні - у кого як.

У родині Вашого чоловіка також дотримувалися таких традицій?

Так. І завдяки цьому мають сьогодні статки. Батько моєї свекрухи був дуже заможним чоловіком. В нього було багато землі, багато будинків набудував, аби здавати в оренду. Вона як дівчина не отримала статку від батька, проте всі чоловіки з родини мають право на дві третини добра. Вони розподілили, і тепер в них дуже багато землі. Вирощують і пшеницю, і картоплю, курей, ферми у них є, дуже заможні люди. І в нас в родині чоловіка є всі – і інженери, і лікарі, і фермери. А багата родина, то і в нас є все необхідне при потребі. І так всі люди тут - щось купили, щось дісталося від діда, від прадіда. Раніше людей було менше, ніж зараз. Вони володіли хтось більшим шматком, хтось меншим. Скільки предок нахазяйнував – ото і твоє. Тому що зараз купити землю дуже дорого.

Освіту важко отримати в Лівані?

Не можу сказати, що всі люди в ліванському селі вчені. Вони, звісно, намагаються дати виховання своїм дітям, вивчити в інститутах. Але це не всім вдається. Навчатися треба платно, не у всіх є можливості оплачувати навчання, не всі хочуть. Безоплатного навчання тут практично немає. Школи є державні, але в них рівень навчання такий собі, більшість шкіл платних. Зараз більше жінок починають отримувати освіту, в останні років 5 – почали виходити у світ, отримувати виховання, вищу освіту. Стали працювати у магазинах, секретарями, дуже популярно жінці працювати медичним працівником або вчителем. Чоловіки, які хочуть будувати кар’єру, замість інституту йдуть у військові. Це і престижно і вигідно. 30% або й більше населення Лівану працює в армії або у поліції. Ці категорії мають дуже гарні пільги. Армія заплатить за школу, за виховання дітей, за медичне страхування. Мають спеціальну карту – коли купують у магазинах, їм 10% знижка.

Які страви можна побачити на столі у ліванській родині?

Тут кухня багата, але страви прості у приготуванні. Жінка має готувати повний обід чоловікові, багато. Страви набагато легші, здоровіші. Багато жиру та майонезу не використовують. Ліванці готують дуже багато зелені. Їдять все, що росте під ногами. В будь-який сезон є щось зелененьке. Як, наприклад, калачики, які ми в дитинстві їли в городі. Вони в Україні ростуть, як бур’ян. В Ливані з них готують страви. Кульбабки готують їдять. Полюбляють портулак – наш пастернак. В Україні ми його висмикуємо на городі, викидаємо з картоплі, а ливанці їдять. Все, що зелене - харчі. Щось варять, кидають до салату, в пиріжки. Замість рукколи та шпинату використовують в салатах. Хоча шпинат також люблять у випічці. Майже всі ці страви я готую.

    Ліван: вирощування винограду та тютюну

Вам сподобається: 

Как живется эмигрантам в американском офисе

Обед по-американски: цены и традиции