"Жителі Півночі, як заручники релігійних пережитків та капіталізму." - Так побачив героїв творів Джека Лондона радянський критик Звєрєв.
Вродлива темношкіра жінка Джис-Ук, котра народила хлопчика від заїжджого із «цивілізованого світу» гостя та до кінця своїх літ відмовилася від взаємин із іншими чоловіками. Бо так її навчили, «сформовані релігійними пережитками»(у Звєрєва) переконання сумління.
Північний господар Пентфілд, котрий через невдалу гру долі одружився не з тією, про яку мріяв і через церковний шлюб відмовився від щастя з коханою людиною.
Страждалиця Пассук, котру без її на то волі продали із племені для інтимних зносин із чоловіком-золотошукачем і котра до останньої хвилини свого життя обрала вірність йому, як єдиному, кого супроводжувала в дорозі.
Через призму атеїстичного підходу до духовності герої Джека Лондона – нещасні, про який любили читати і Ленін і Крупська і весь радянський народ. Слова «Бог», «Господь» та «Святий Дух» у редакції Московського видавництва «Правда» через раз друковані то з великої, то з малої літери. Через неуважність редакторів-цензорів. Тут усе ясно – так диктувала партія – і під такою поливою Лондона підносили народові.
Хотілося б дуже сьогодні сказати, що все позаду – атеїзм у небутті і що читачі-сучасники захоплюються героїзмом людей, відданих Богові та готових до відважних чеснотливих рішень. А ще – хотілося б, щоб у шкільному курсі зарубіжної літератури дітей вчили читати твори Джека Лондона у первинному, авторському, контексті. Адже в ньому було так багато живого Бога…
Пару цитат:
Жить трудно. В муках рождается ребенок, в муках старый человек испускает последний вздох, и все наши дни полны печали и забот. И все же человек идет в открытые объятия смерти неохотно, спотыкаясь, падая, оглядываясь назад. А ведь смерть добрая! (Дж.Л. «Мужество женщины»).
Бывают жертвы и жертвы. Но сущность жертвы всегда одна. Ее парадокс в том, что человек отказывается от самого дорогого во имя чего-то еще более дорого. И так было всегда. Так было, когда Авель принес от первородных стада своего и от тука их. Первородные стада его и тук их были ему дороже всего на свете, а все же он отдал их, чтобы сохранить хорошие отношения с Богом. Так было, когда Авраам возложил сына своего Исаака на жертвенник. Он любил Исаака, но Бога он почему-то любил еще больше. Может быть, впрочем, он просто его боялся. Но, как бы то ни было, с тех пор несколько миллиардов людей уверовали, что Авраам возлюбил Господа и жаждал служить ему. (Дж.Л. «История Джис-Ук»).
Цього разу дивимося і обговорюємо фільм режисера Джастіна Чедвіка "Ще одна з роду Болейн". Стрічка, знята за мотивами одноіменного літературного твору. Щирість, щиросердість, жертовність всупротив пристрасті, амбіціям, жагучій владі. Сторінки історії середньовічної Англії у тому ракурсі, як їх зрозуміли сучасники.
