Ну що ж - 2013 - поїхали! :)

Підсумки футбольного року хочу розпочати із різдвяної історії. Про Рудіка. Є у мене друг Рудік. Він хороший такий хлопець, музикант, гарно співає. Але на зрізі минулого року наші спільні друзі-журналісти поїхали гуляти по Львову. Відпочивали, зустрічали там ялинкові свята. А Рудіка з собою не кликали. Навіть не знаю чому. І навіть йому не сказали про свою мандрівку. А приїхали - ідуть вулицею міста-лева, розглядають вітрини - а тут - Рудік. З мішком і ялинкою на плечах. Як з'ясувалося, Рудік спеціально поїхав до Львова, щоб влаштувати людям свято. Накупив маленьких сувенірчиків-даруночків, всівся зі своєю ялинкою у центрі Львова і гукав до людей: "Веселого Різдва! Христос Народився!". Отакий Рудік!

І таких друзів, які приносять свято в мене багато. Це найращий висновок минулого року.

А тепер по порядку. Чи не найцікавішим досвідом у професійному житті були, як і очікувалося, зйомки під час ЄВРО-2012. Проводила екскурсії шведським фанатам, показувала їм столичний транспорт, вчила їсти українську тараньку та вмовляла не пити так багато пива. Про останнє - хлопці уважно слухали, та запевняли, що вдома пиво надто дороге, тому більше не будуть. Мій хеппі інглиш врешті згодився в роботі :) Вері гуд.

Дуже вдячна каналу ТВі, що під вінець ЄВРО-12 відправили мене у відрядження на Європейський стадіон культури до Польщі. Слухала крутих виконавців, гуляла місцевими театрами та роздивлялася футбольні декорації. Футбольний чемпіонат справді знакова подія для української та польської історії.

Як і планувала, зганяла на літню сесію Школи Християнського Життя та Євангелізації до Білорусі. Не менш знакова подія, яка, вірю принесе плоди не лише у найближчі роки, а й у вічності. Познайомилась з класним священиком о.Олександром Жарнасеком, який впродовж років працює з в'язнями, допомагає багатьом з тих людей, яких визнали непотрібними для світу віднайти надію і зустріти любов, якої не бачили з дитинства. Добре, що є такі люди.

Я так і не здала на водійські права, не дійшли руки до вивчення італійської та не здійснила запланованої новорічної подорожі. Проте завжди мала під рукою добрих водіїв, отримала можливість тривалий час побути вдома та отримати задоволення від відпочинку.

Відкриттям року стала програма "Портрети" Сергія Дорофеєва. Досі думаю над тим, що часом для того, щоб зробити гарний телевізійний продукт люди виходять за рамки, яких дотримується більшість з їхнього оточення та слухають своє серце. Сергій приїхав до України із Мінська. І першою його візитівкою на українському ТІВІ(на 5-му каналі) стала програма-діалог оперта на людськість гостя. Круто. За місяць переглянула майже всі програми, які Дорофеєв знімав впродовж року.

Ще був Бенні Хінн, книжки якого читала вже більш ніж 10 років, а цьогоріч так співпало, що саме у мій день народження Бенні був у Києві. Бог до мене не лише добрий, а й щедрий! В 2012-му мені виповнилося 30.

Час планувати.

Хочу гарну працю. Бо знаю, що коли ми робимо те, що любимо, це не лише круто, а й плідно. Займусь цим у перші дні року.

Хочу поїхати на Польську сесію Школи Християнського Життя і Євангелізації.

Хочу побувати на могилі Йоана Павла ІІ в Ватикані.

Минулого року зірвалася моя поїздка до Ізраїлю. Шкодувала за нею, але, чесно кажучи, певно то не було справою, яку мені конче хотілося здійснити саме зараз. Тому життя довге. Зганяю ще колись. Не обов'язково в 2013-му році.

В 2012-му я навчилася готувати багато смачних страв та навіть сама виготовила новорічні декорації для свого дому. У наступному році не планую в цій справі зупинятися, але також хотіла б трошки навчитися шиттю. Кльово, коли можеш виготовити гарну одежинку своїми руками. Але остання справа без фанатизму.

Що справді важливо - це вивчення мов. Англійська, польська та італійська і далі на порядку денному.

Вже багато років чую розповіді захоплених колег про зимове катання на лижах. Я ще жодного разу не стояла на професійних лижах. Хотіла б спробувати.

В минулому році вперше вдалося долучитися до доброї справи для дітей-сиріт. Ще маю дома пакуночок з іграшками та м'яч для сиротинця. Дай Бог у наступному зробити для них щось ще більше. Треба про це ще думати.

На часі рухатись в нових справах. Цьогоріч уже досить автономно і мило діє молитва прославлення в соборі св.Олександра у центрі Києва, за яку співпереживала півтора останніх(чи більше) роки. Тепер як тільки облаштуюся з роботою на телеканалі - буду думати над новими справами.

Увесь минулий рік думала над важливістю розібратися  детальніше в українському законодавстві. Цікава мені ця справа.  Було б добре знайти для цього час. Та й не лише в українському.

Про кохання-заміжжя і дітей деталізувати не буду. Бо й так ясно, що така любовелюбна людина як я не може не мріяти про дітей і подружжя. Але як Господь поведе. Вірю, що Він пильнує.

І про футбол. Коли вболівала за українську збірну у фан-зоні на Хрещатику, думала про те, що для людей дуже важливо спостерігати, як інші змагаються за перемогу та перемагають. Бо це додає бажання рухатись, щось робити та з запалом проживати кожен день. Цей рік подарував мені багато потужних емоцій :) часом неочікуваних. Ще багато чого доведеться зрозуміти. Але життя прекрасне. Бо в ньому є я :)

Ну і хочу машинку. Гарну комфортну машинку. Бажано, з симпатичним водієм - бо трохи боюсь керувати на дорозі.

PS. А ось мій друг Рудік із розповіді про ялинку

Про успіх і варенички

Якщо зустрічаєте когось у своєму житті, хто з усіх сил своєю поведінкою, жестами чи словами намагається переконати вас у неспроможності робити якусь справу - не ображайтесь на цю особу. Попросту цей бунт стосується сфери вашого особливого успіху, тому люди можуть відчувати у вас конкурента, та несвідомо перешкоджати таким чином у розвитку. Навіть не люди, а зло, яке маніпулює людиною, виховуючи у ній комплекси.

Свого часу я впродовж років чула про свою неспроможність вести домашні справи, готувати смачну їжу та робити щось за межами професії.
 

Проте - одного дня я сказала - фігушки - і визнала свою успішність. Вже більш ніж як два роки на моїй кухні регулярно з'являються власноруч приготовлені страви і деякі з них, дуже навіть смачні.
 

Сьогодні в моєму холодильнику варенички з курячою печінкою, цибулькою та морквою. Щоб переконатись у смачності начиння, із фаршу, який залишився, насмажила млинчиків. Правда, у млинчики додала ще манки і яйце, щоб мали форму.
 

І ще про форму - дівчатка, якщо ваш кавалер не вміє усього робити - не треба його за це чмирити, бо чоловіки болісніше за жінок сприймають критику. Краще похваліть за те, що вміє. Про людину свідчать не вміння чи природні здібності, а ревність бажання досягати успіху, сходити на нові вершини та жити цікавим життям. Решта - дрібниці.
 

І про варенички - на молоці і з яйцем тісто виходить пухкішим і краще міситься. Ну і колір тоді цікавіше. :)

Пельмені!

Що-що, а це реально кулінарне досягнення цього року! Наліпила та наморозила пельменів. Щоб довго не бавитися наробила великих, майже як вареники - ну бо нашо оці вередування.

Ліпила і згадувала свою шкільну вчительку з англійської мови Надію Миколаївну - вона родом із півночі і розповідала, що має досвід ліплення пельменів на запас. В мене в родині хрещена Льоня ще так ліпить - але ніби розповідала більше про вареники. Але в будь-якому випадку, вчителі в мене класні. Ха! :)

 

Cалатик з сухариками

Салатик, до якого надихнула поїздка на Школу Християнського Життя і Євангелізації в Хмельницькій області - з сухариками та кукурудзою. Щоправда рибку та майонез замінила інгрідієнтами, які до подібного харчу вкидала Христя з гурту КАНА - в сухарях яблучка, мандарини та сметана :)

Час тиші - плідний час

Сьогодні навідалась на лекцію домініканця отця Маріуша Возняка в Інституті Томи Аквінського «Роль мирян в церкві». Посилалися на декрет Другого Ватиканського собору «Про апостольство мирян».

 

Найцікавішими стали роздуми над історіями священиків, яким у різні періоди історії церква на деякий час  забороняла проповідувати, щоб бува через свою слабкість не наговорили людям єресі. Намагаючись зберегти канонічну віру церква відправляла у роки мовчання тих, хто міг її нашкодити. Серед найвідоміших – Анрі-Марі де Любак. Нині він увійшов в історію церкви як богослов та автор наукової книги «Католицизм». У 1950-их за рішенням папи Пія ХІІ йому заборонили викладати від імені церкви та проповідувати. Причиною недовіри стало його вчення про благодать. Він був змушений припинити друк своєї книги «Надприродне» та припинити викладання в Католицькому університеті в Ліоні.

 

Час тиші для Любака завершився у 1960-му із приходом папи Йоанна ХХІІІ. Новообраний керманич впродовж років дружив з Любаком, тому після призначення запросив його консультантом комісії Другого Ватиканського собору.  Згодом Любак розповідав, що завжди вважав себе слухняним вченню церкви, тому навіть тоді, коли був відлучений від справ, з покорою прийняв час тиші. Саме у цей мовчазний період Любак взявся за написання книги «Католицизм», яку досі вивчають теологи.

 

Цікаво, що через такі випробування тишею проходить багато людей, які будують свою працю на надприродній благодаті. Людина, яка покликана до чогось більшого, ніж її оточення, мусить увійти в період тиші і самотності, аби розпізнати цінність свого завдання в світі, пережити очищення душі та увійти в служіння в довірі до Бога.

 

Думаю, людина, яка не бажає, щоб її силою вкидали у голодну тишу мусить сама дбати, щоб у важливий для її діяльності час знаходити період споглядання Бога, пошуку Його мудрості та пізнання себе та світу. Сучасній людині, яка звикла вічно кудись гнатися такий відпочинок для перезавантаження видається нелогічним і вона постійно намагається вскочити у активну діяльність, замість зупинитися і вгледітися в суть. Тому і летить, натрапляє на небезпеки, хвороби чи інші негаразди і лише у біді починає цінувати час – як праці так і відпочинку.

 

 

Але жити - це не лише бігти, а й часом пити водичку і дихати. Треба цього вчитися.

 

В контексті свого життя - думаю, що добре, що останнім часом мала вперше в житті тривалий таймаут від роботи для відновлення та перезавантаження. Вже входжу в справи. Але це був добрий час. Насправді. Хоча переконана, що найкращі відкриття – попереду.

 

Класна штука життя.   

Печені яблучка за рецептом Галочки Ткач!

Великі яблучка наповнені сирком з цукром та запечені в духовці :)

Cуп з грибами :)

Є багато речей, які дають людям задоволення від життя. Я ось маю вже довгий час таку забаву - готувати страви, які раніше не готувала, фотографувати їх та пишатися собою. Сподіваюсь, їх смачний вигляд таки викликає заздрість найзапекліших куховарок та пробуджує голод у потенційних кандидатів у споживачів цих страв :)

Так ось цього разу на моїй кухні супчик з грибами та сметаною. Це реально найсмачніше, що бачила за останні місяці моя кухня!

«Железная леди». Режисер Філліда Ллойд

Переглянула фільм «Железная леди» (реж. Філліда Ллойд). Про Маргарет Тетчер, трагедію останніх років її життя (чи може часи відплати за роки активності) та період політичної та економічної кризи, яка зрештою, привела до становлення Англії. Стрічку транслювали рік тому у кінотеатрах, проте я переглянула її тільки тепер.

Часом задаємо собі питання – як довго триватиме в країні псевдотетчеризм – коли живемо із затягнутими поясами проте без часових на це рамок та конкретної мети. Помираємо, проте у відповідь отримуємо песимістичні прогнози та нарікання. Песимізмом переповнені ЗМІ, як наслідок – маємо апатію суспільства до політичного життя, відсутність мотивації до дій, які, власне можуть це суспільство змінити та нове коло нарікання – на народ, який вартий такої влади та такого стану речей, до яких звик. Не менше(а може навіть більше) нарікань можна почути у настроях сусідньої, тепер уже євроінтегрованої Польщі.

В основу сценарію фільму закладено надзвичайно цікавий внутрішній конфлікт людини, яка готується до тілесної смерті. Тетчер замість прощатися – не погоджується на прощання з людьми, які супроводжували її впродовж життя та відмовляється від факту хвороби та безвиході. Здається навіть, що самі герої, які супроводжували її у політиці переслідують її у роки пенсійної немочі.

Так, у непрямий спосіб режисер «Железной леди» переконує глядача у неминучості життя після смерті та, напевно, закликає до відповідальності за роки, прожиті на землі. Натякає на зустріч, яка чекає на кожного після смерті.

У останні дні життя колись успішна жінка-політик переживає своє чистилище, або ж ретельне до нього приготування. Здається навіть, що саме ці роки чистилища є центральними у її захопливій історії.

Віра у вічне життя, вищі цілі, неминучість відплати та відповідальності за вчинене. Це, напевно, найкращі ліки від нарікання і апатії для сучасного суспільства. Ми змушені відмовлятися від політики псевдотетчеризму та робити це агресивно. Журналісти, громадські діячі, та просто небайдужі покликані помічати та вказувати на помилки влади, заявляти про хиби публічно. Проте варто вчитися здорової агресії, яка нищить ворогів народного блага, проте не відбирає ключі від вічності.

Тут важко не пригадати Ісуса, який викидав торговців із храму, проте тут же за них молився, благословляв і зцілював зі словами «Мир мій даю вам».

Гарна стрічка до перегляду в період Адвенту.

PS. Сама героїня Маргарет Тетчер ще жива, стрічка їй не сподобалась. Проте біографи политичної лідерки сценарієм цілком задоволені та підтверджують, що у ній справді розкрито природу зовні сильної жінки-політика