Сьогодні навідалась на лекцію домініканця отця Маріуша Возняка в Інституті
Томи Аквінського «Роль мирян в церкві». Посилалися на декрет Другого
Ватиканського собору «Про апостольство мирян».
Найцікавішими стали роздуми над історіями священиків, яким у різні періоди
історії церква на деякий час забороняла
проповідувати, щоб бува через свою слабкість не наговорили людям єресі. Намагаючись
зберегти канонічну віру церква відправляла у роки мовчання тих, хто міг її
нашкодити. Серед найвідоміших – Анрі-Марі де Любак. Нині він увійшов в історію
церкви як богослов та автор наукової книги «Католицизм». У 1950-их за рішенням
папи Пія ХІІ йому заборонили викладати від імені церкви та проповідувати.
Причиною недовіри стало його вчення про благодать. Він був змушений припинити
друк своєї книги «Надприродне» та припинити викладання в Католицькому
університеті в Ліоні.
Час тиші для Любака завершився у 1960-му із приходом папи Йоанна ХХІІІ.
Новообраний керманич впродовж років дружив з Любаком, тому після призначення
запросив його консультантом комісії Другого Ватиканського собору. Згодом Любак розповідав, що завжди вважав себе
слухняним вченню церкви, тому навіть тоді, коли був відлучений від справ, з
покорою прийняв час тиші. Саме у цей мовчазний період Любак взявся за написання
книги «Католицизм», яку досі вивчають теологи.
Цікаво, що через такі випробування тишею проходить багато людей, які
будують свою працю на надприродній благодаті. Людина, яка покликана до чогось
більшого, ніж її оточення, мусить увійти в період тиші і самотності, аби розпізнати
цінність свого завдання в світі, пережити очищення душі та увійти в служіння в
довірі до Бога.
Думаю, людина, яка не бажає, щоб її силою вкидали у голодну тишу мусить сама
дбати, щоб у важливий для її діяльності час знаходити період споглядання Бога,
пошуку Його мудрості та пізнання себе та світу. Сучасній людині, яка звикла вічно кудись
гнатися такий відпочинок для перезавантаження видається нелогічним і вона
постійно намагається вскочити у активну діяльність, замість зупинитися і
вгледітися в суть. Тому і летить, натрапляє на небезпеки, хвороби чи інші
негаразди і лише у біді починає цінувати час – як праці так і відпочинку.
Але жити - це не лише бігти, а й часом пити водичку і дихати. Треба цього
вчитися.
В контексті свого життя - думаю, що добре, що останнім часом мала вперше в житті тривалий таймаут від роботи для відновлення
та перезавантаження. Вже входжу в справи. Але це був добрий час. Насправді.
Хоча переконана, що найкращі відкриття – попереду.
Класна штука життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар