Елізабет Бер-Сіжель протестантка за наверненням та православна після шлюбу з чоловіком намагається відстояти право жінки на проповідування у церкві. Та навіть наполягає на рукоположенні жінок у священики. Аби і жінки могли говорити вірянам про Бога. Особисто я, як людина, яка виросла у церкві римсько-католицькій, де дуже поширене, принаймні в Україні, служіння світських людей і сама маю шанси говорити з кафедри, ніколи не мріяла про особисте рукоположення. Та й якось і не хочеться, щоб жінки служили під час богослужінь. Чи то може тому, що священики наші не одружуються і весь свій час присвячують церкві, а я, як людина соціально активна дуже мало себе уявляю на їхньому місці. Відтак, почуття авторки більш-менш розумію, принаймні мені так здається. Бо у православ’ї трохи менше ще поки розвинуті служіння світських, а жінки більше займаються дітьми, хорами та церковним господарством. Добре це чи погано – судити самим же православним вірянам. Водночас Елізабет говорить про чимало речей, над якими я також задумувалась останнім часом. І чимало із них я щиро розділяю, а про втілення деяких може навіть у більшій мірі мрію.
Спільне служіння. В новой общине, образцом которой является Церковь, мужчины и женщины призваны действовать, не соперничая друг с другом, но вместе, в отношениях дружбы и супружества, в соответствии со взаимным служением, отражающим общность в различии Сына и Святого Духа в их общем повиновении воле Отца. Как едины Сын и Дух, дабы вместе исполнять волю Отца – каждый соответственно Своей модальности и Своей миссии, так и мужчина и женщина призваны быть вместе в служении Церкви дабы дополнять друг-друга.
Жіноче домогосподарство. Женщины, которых встречает Иисус занимаются хозяйственными делами, прислуживают за столом. Порой среди них оказываются блудницы. Однако Иисус не отсылает к мужьям и кастрюлям отважных женщин, которые сопровождают его из Галилеи. Он хвалит Марию из Вифании, которая предоставила домашние заботы своей сестре Марфе.
Ніжність у серці не завадить і чоловікові. Разве подлинный диалог между мужчинами и женщинами не способствует возобновлению не удавшегося на Западе диалога гуманизма и веры? На смену картезианскому гуманизму, возвеличивающему мужское начало и мужчину, «хозяина и владыку земли», должен прийти новый гуманизм, проникнутый уважением к другому, нежностью и состраданием к человеку. Разве не будет этому способствовать подлинно женское присутствие во всех сферах нашей культуры, но также и в реальной жизни наших церковных общин?
Про насильство. Каждая зрелая душа женщины протестует против общества потребления, которое делает из нее эротический объект, а из ее наготы – инструмент рекламы, что в конечном счете являет собой огромный воображаемый бордель. Она желает реальной взаимности с мужчиной, участия в жизни общества, способность к чему она уже давно доказала… Различие полов сведено к биологическому факту, женская природа характеризуется как продукт социального давления, даже скорее, угнетения. Но не в этом ее суть.
Про фемінізм. Апогей воинствующего феминизма, уродующего женщину и все человечество, сейчас, по-видимому, пройден. Возможно, женщинам-христианкам стоит сейчас способствовать продвижению «тотального феминизма», то есть такого феминизма, который не станет рубить сплеча, который будет уважать «сходства и различия». Пусть женщина, помогая мужчине устоять перед самим собой, перед своей дурной мужественностью(которая есть и в ней), остановит человечество на краю пропасти и поможет ему остановить историю… Возможно, нужно феминизировать – в самом высоком смысле слова – человеческое существо, сохранить или пробудить в нем по-женски смиренное принятие тайны, тайны Бога, тайны ближнего, тайны Другого, Которого я не могу познать, не открывая себя Ему.
знову сніг...
Елізабет Бер-Сіжель протестантка за наверненням та православна після шлюбу з чоловіком намагається відстояти право жінки на проповідування у церкві. Та навіть наполягає на рукоположенні жінок у священики. Аби і жінки могли говорити вірянам про Бога. Особисто я, як людина, яка виросла у церкві римсько-католицькій, де дуже поширене, принаймні в Україні, служіння світських людей і сама маю шанси говорити з кафедри, ніколи не мріяла про особисте рукоположення. Та й якось і не хочеться, щоб жінки служили під час богослужінь. Чи то може тому, що священики наші не одружуються і весь свій час присвячують церкві, а я, як людина соціально активна дуже мало себе уявляю на їхньому місці. Відтак, почуття авторки більш-менш розумію, принаймні мені так здається. Бо у православ’ї трохи менше ще поки розвинуті служіння світських, а жінки більше займаються дітьми, хорами та церковним господарством. Добре це чи погано – судити самим же православним вірянам. Водночас Елізабет говорить про чимало речей, над якими я також задумувалась останнім часом. І чимало із них я щиро розділяю, а про втілення деяких може навіть у більшій мірі мрію. 
У BLU-RAY ЯКОСТІ! Переклад українською! Чудовий мульт "Тачки"!
Гортала останні глави твору французького романтика і мучила себе питанням – от якою має бути людина, щоб написати такий роман? У чому цей секрет вміння настільки етично і по-етично висловлювати свій протест системі, в якій живеш. Це вже сьогодні ми дізнаємося від критиків, що ось була така течія романтиків у дев’ятнадцятому столітті, котрі були незадоволені кризою їхніх сучасників та байдужістю до людської душі та людини як такої. Але як людина, вихована в часи духовної кризи – стає здатною на шедеври? Сьогодні ми дуже часто говоримо, що у нашому жорстокому і байдужому суспільстві природно, що виховуються черстві люди. Бо їхні ідеали побудовані на високих цивілізаційних запитах та перфекціонізмі. Але ж у 19-му століття міг з’явитися Гюго! Котрий у образах циганки-Есміральди та Квазімодо продемонстрував глибину здібностей людської емоційної природи. Котрий животворив історичну пору середньовіччя у Соборі Богоматері. Котрий просто зміг побачити і почути пророчий голос згори.
