Коли навчалась в школі, ми з однокласниками дуже любили 23-тє лютого і 8-ме березня. Бо в ці дні під стелю підвішували кольорові лампи для світло-музики. А на вікна – чорні штори, які, підозрюю, колись купували в школу для перегляду діафільмів. Діафільми ми ніколи не дивилися, а от для дискотечних розваг штори були на ура. Парти ставились колом під стінами і вікнами, а на них печені в домашніх умовах солодощі. Ми були дітьми ліцейного класу гуманітарного спрямування, тому підходили до цього процесу дуже творчо. Плакати на стінах нашого кабінету історії завішували кольоровими кульками, своїми дитячими фотографіями і навіть малюнками – наприклад, на 23-тє лютого малювали портрети хлопців, на 8-ме березня – дівчат. Звичайно, не підписували, щоб кожен міг впізнати свій портрет. Ще писали один-одному вірші. На маленьких записочках. Або побажання. Один такий мені через 10 років після випуску зі школи якось зацитував мій однокласник – яка повага до моєї дитячої творчості(!) - я була вражена ледь не до сліз :)
А ще були конкурси. Десь у сьомому класі я запропонувала провести конкурс про картоплю. Було багато ще інших конкурсів, але я запропонувала влаштувати конкурс хто швидше обчистить картоплю. І мені так подобалася ця ідея. Однокласниці мій креатив не одразу зрозуміли і не хотіли влаштовувати такий конкурс. Але я їх таки переконала. Принесла 23-го лютого два відра картоплі і ми влаштували серед хлопців змагання. А дівчата вболівали. І в цьому конкурсі програв мій улюблений учень у класі – відмінник, з яким ми згодом разом в 11-му отримували медалі – Андрій Нальотов. Він, бідака, колупав-колупав ту паскудну бараболинку, всі конкуренти вже хто як, але пообчищали всі конкурсні бараболини. А Нальотов – колупав і колупав. Він виду, звичайно, не подавав, але для нього це було дуже великим стресом. Він, відмінник навчання, в якого списує весь клас, який має відповіді на всі найважчі запитання вчителів, який завжди першим піднімав руку на уроці – 23-го лютого – програв. І отримав перше місце з кінця. О, горе! Через рік, коли ми 23-го лютого знову влаштовували конкурси, Андрюха підбіг до нас і запитав – а коли буде змагання з картоплею? – ми відповіли, що типу не буде. І знову зіпсували хлопцеві свято. Бо, виявилось, що він увесь рік чистив картоплю на всі супи, які варила мама, чистив із годинником на час, чистив різними ножами, щоб бути готовим до будь-якого випробування. А тут…
Ці святкові розваги досі згадую з приємною усмішкою. Вони вчили нас дружити і позитивно ставитись до життя. Вчили влаштовувати свято іншим та правильно приймати, коли тебе вітають інші. Бо хлопці шукали творчі способи вразити дівчат і навпаки. Тут, звичайно, варто віддати належне нашій вчительці, яка керувала класом.
Сьогодні багато хто критикує ці свята, кажуть, що нелогічно влаштовувати свята за статевою ознакою, що вони мають радянсько-комуністичний підтекст і погану історію. І, напевно, виправдано. Але все ж думаю, що людям корисні такі чоловічо-жіночі свята. Я не проти, щоб для них встановили може більш історично-коректні дати, із контекстом, який нікого не ображає. Але б якось придумати коли. Про жінок є версія в день матері. Але якщо не кожна жінка - мати? Хоча, може, в духовному сенсі так. А чоловіків – в день сили – то може перше березня – коли приходить оновлення природи і зиму перемагає весна? :) - але це якось надто банально. Може, ми колись придумаємо більш коректну версію.
