Я зробила все - СВІТЛАНА АХАДОВА ПРО ОЛІМПІАДУ В РІО

Світлано, як Ви переживали заїзд у фіналі Олімпіади?

У мене були думки – тільки працювати, працювати, працювати. Я була дуже сконцентрована на роботі, а останніх метрів 20 – залишалось вже зовсім трошки, я настільки виклалась, що в мене прийшли думки – що більше я б не змогла, я зробила все. Настільки вже було важко робити ці останні поштовхи, останні гребки, що в мене прийшло, що я роблю все. Що в даний момент я роблю, більше я б не змогла.

Що вам додало сил перед запливом, адже 4-те місце на Олімпіаді, куди поїхали вперше – це теж добрий результат?

.

Дуже вболівали з Юру Чебана. Ми були на трибунах. Завтра мали ганяти четвірку, а він сьогодні виграв одиночку. Коли його на трибуні нагороджували медаллю, були дуже великі емоції, напевно ні один стадіон футбольний, волейбольний чи баскетбольний, ніякий стадіон не зніме стільки емоцій, як ми взяли з цієї гонки. Він завоював свою перемогу, в нього майже ніхто не вірив і він доказав, що він може, став олімпійським чемпіоном. Він нас дуже підтримував, вболівав дуже за нас, коли ганялися переживав за нас, така тепла атмосфера.

Мали в Ріо цікаві знайомства?

Знайомства звісно з нашими медалістами, які привезли медалі, знайомство більше всередині нашої команди, багато знайомств – з  Вінничанами, нас було 5 чоловік, з Яновською, з нею там пересікалися, це така особлива атмосфера, олімпійська атмосфера.

Чого не вистачило нашим боксерам, що вони не поперемагали?

Тренувань напевно не вистачило. Всі готуються, показують всі максимальні результати. Можливо, тяжка дорога. Зазвичай це не вистачає тренувань, може переоцінювали себе недооцінювали конкурентів. Можливо, щось не вдалося, мандраж, деякі люди не можуть справитися з емоціями. 

Що сподобалось в Бразилії?

Ми відлітали у Вінницю аж на 5-тий день після Олімпіади, ще був час, тому після змагань були на екскурсіях,  на Ісуса їздили, але було дуже холодно. Їздили на фунікулері, там .гора, дуже гарні види відкриваються, звідти видно і пляжі, аеропорт, все місто, центр міста, згори там 400 метрів здається. Дуже гарні враження. І я особисто вдячна людям, які нас підтримували – моїм рідним, вінницькій владі та ШВСМ за фінансову підтримку, тренерам Бутенку Сергію Леонідовичу, Сергун Світлані Михайлівні, які тренували до відбору на Олімпіаду.

Що ви робили після виснажливих тренувань перед олімпіадою та під час олімпіади, щоб відновитися?

Це фактично 5-тий день (коли мали зустріч зі Світланою у Вінниці - прим.), я валюсь з ніг, хочеться дуже спати, шість годин різниця з часом, зараз сім, а там тільки обід. Зараз вересень місяць у нас відпочинок. Активними є весна і літо. А осінь зима в нас підготовчий період. У вересні взагалі не займаємось. Тільки для себе там в тренажерний зал для підтримання своєї форми. Просто для задоволення. Я можу побігати крос, піти на турнічок, зараз відпочинок, максимально відпочиваю. Щоб з новими силами, знову безперервно на протязі дев'яти місяців три рази в день займатись.

Це не шкодить організму, що такий був напружений час, а тепер нічого не робити?

Навпаки треба розслабитись, перевести подих, щоб тоді з новими силами починати. Постійно в активному режимі ти не витримаєш. Це все одно що працювати девять місяців без відпустки з восьмої ранку до девятої вечора. 

Дев'ять життів. Сходила в кіно

Стільки веселих вражень в одному фільмі не бачила давно. А в той же час - ух, які кльові ідеї. 

Перше - якщо хочеш кота - заведи кота. А вже якщо кота заведено - подумай над сенсом життя за мотивами фільму "Дев'ять життів".

А тепер про більш цікаве - якщо ти маєш бізнес - маєш конкурентів. І їхня робота - викрасти у тебе усе, що маєш, якщо ти хварий, старий, або не любиш дітей, жінок та котів.

Якщо у тебе є сім'я, ти чоловік, але її не любиш - у котячому світі тебе каструють. Тому краще будь гарним котиком :)

Немає негативних героїв - кожен виконує своє завдання, і має шанс на перевиховання. В котячому світі.

Яку б високу вежу ти не будував, у великому місті знайдеться хтось, хто робить це краще за тебе. Тому уникай випаткових зв'язків, і май гарні стосунки зі своїми колишніми - ну ж бо вони допоможуть тобі у зведенні вежі-рекордсмена.

Якщо ти кіт, в котячому світі на тебе чекає багато пригод - тебе будуть вичесувати, обіймати, і обожнювати. Якщо ти людина - будь чоловіком, і пильнуй, щоб був відважним і впевнеиим у собі - бо тільки такі чоловіки досягають успіхів.

Якщо ти старий чоловік, і в тебе є син, не дорікай йому за несміливість. Просто помри на якийсь час. Сховайся. Щоб він, твій син, насолодився буттям чоловіка.

Люби червоне - воно так пасує переможцям в котобізнесі.

Діти в залі кінотеатру так голосно вигукували, що теж хотіли б стати котами, 

що не можна було з цього хору не сміятися )))

Синдром Януковича. Хвороба сучасних українців

Після подій, які сталися в нашій країні, ми підхопили страшний вірус. Я назву його синдромом Януковича. Це хвороба розділення на своїх і чужих.

Як правило, розділ на лояльних та потенційно небезпечних трапляється зі слабкості. Людина чи група людей розуміє, що їй небезпечно бути в соціумі. З різних причин. Скажімо, злодій, який вкрав у сусідньому селі курку і знає, що його можуть у цій крадіжці запідозрити, буде боятися людей з іншого села. Його оточення розділене на своїх та чужих. Дитина, яка виросла у бідній багатодітній родині, знає точно, що люди-одинаки мають більше можливостей пристосуватися у світі багатих. І бідна, десь фінансово обмежена дитина, має схильність вважати своїх братів за близьких, а одинаків за чужинців. Жінка, яка живе в оточенні колежанок-розпусниць, але не розділяє їхній спосіб життя, до кінця своїх днів ділить жінок на своїх і чужих. Своїх, які оборонили її чеснотливість, і чужих, з якими має справу, але підступності яких варто остерігатись. Нуж-бо їхня розпуста відбере чоловіка з її подружнього лона.

Після останніх подій в Україні ми навчилися багато чого боятися. Боятися, що нас обмануть, ті що при владі, що посадять за грати, що виженуть з роботи, що в обмін на довіру, почнуть вбивати наших синів та дочок, що загарбають наше, що зруйнують наші цінності, в кінці кінців і вводячи нас в оману заведуть на хибну стежку суспільного гріха.

Щоб запобігти цього лиха – ми шукаємо способи та захищаємося. При чому від усього, від чого можливо. Ми змушені захищатися від країни агресора, але так само, ми захищаємося, чи прагнемо захищатись від усього, що нас оточує. І розділяємо. На своїх і чужих, чорних і білих, наших і не наших.

Потроху звикаємо до людей, які приїхали з Криму та сходу. Але постійно говоримо – треба адаптуватись, прийняти за наших. Впродовж багатьох років до великих міст країни масово переїжджали люди з різних інших регіонів, може, це не було так масово, але ні в кого не викликало напруження. Коли приїхали з півдня та сходу тепер – розділення за вміннями паркувати машини, чемно поводитися, працювати на рівних посадах. Ми будуємо стіни розділення.

З полегшенням дихали після ходи вірян Московського патріархату. Дійшли, минулося, обійшлося без провокацій. Вони трохи інші, тому небезпечні. Вони народились і виросли з нами, ходили в ті самі школи, живуть на одній сходовій клітинці. Але від них чомусь запахло небезпекою.

Тепер хвиля «розмовців» українською мовою. Ніхто б і не звернув увагу, що десь якийсь тренер розказує про віджимання від підлоги російською, якби дівчинонька не подала до суду. Благо, суд виявився мудрішим. Ви говорите не тією мовою, ви виросли в радянському союзі, на вас мало вплив інше середовище, значить ви небезпечні і шкідливі.

Тітка прийшла в школу і на уроці української мови двічі з дітьми промовила на уроках «Отче наш». Ця тітка небезпечна – вона може нашкодити нашим дітям. Вчителька пропрацювала в школі більше як 20 років, випустила не одне покоління випускників, але тепер за нею нагляд – вона небезпечна.

Є люди, які говорять на кухні, а є такі, що пишуть в соцмережах, створюють блоги, говорять, що вони мають інше походження – скажімо, польське, єврейське. В їхній родині інші звичаї – вони небезпечні.

Ще є небезпечні судді, юристи, журналісти, міліціонери-поліцейські – багато різних небезпечних людей. Вони можуть навчити нас красти, вбивати, грішити. Вони мають великий досвід роботи, освіту – але вони небезпечні. Просто. Невідомо чому. Недавно читала про люстрацію вчителів. Людина каже, що краще педагогів усіх вигнати з роботи, та набрати нових. Бо не так навчать наших дітей. Нас навчили, а дітей навчать не так. Це такий синдром.

Не кажу зараз, що всі люди святі – хтось робить так, хтось помиляється, хтось гармонічний, хтось хаотичний. Але наше суспільство, українське, нічим не різниться від будь-якого іншого суспільства. Де є різні люди, різні ситуації та харизми.

Недавно чула рекламу «Гоголь-Фесту» у Києві. Там назва цього року «Вавилон». Кажуть, чому Вавилон – бо люди хотіли збудувати ідеальне життя, ідеальну вежу. І на думку організаторів, це не погано, коли люди хочуть кращого. Так само, як не погано, коли говорять на різних мовах. (Бо, як відомо, саме під час Вавилону люди згрішили, і щоб не тривали довго в гордині, Бог розділив їхні мови і вони перестали одне одного розуміти). Так от, організатори «Гоголь-Фесту» кажуть, що розділення мов у Вавилоні є початком креативності та творчості – бо коли людина інша – вона не мавпує сусіда, а шукає свій індивідуальний шлях. І це цінно. Цього не треба страхатися. Цікаво, що після розділення мов люди пережили щось таке, що ніколи не були більше тими, що раніше. «Он больше никогда не будет прежним».

Досить жити дійсністю жертви. Час бути одним. У різноманітті. Як калейдоскоп. Який крутиться, постійно змінюється, але прекрасний, отой новий та інший.