Чи не найбільш природна публікація у моєму блозі, який створювала як компас та флагман у професійному житті. Після цих президентських виборів закінчився етап у моєму житті, коли пробувала співпрацювати з владними структурами.
Напевно, ніколи б раніше до приходу Порошенка не ризикнула б влаштуватися в державні структури. Але в цю п'ятирічку сама поставила ціль знайти таку роботу. Моя мотивація була принести користь. Пробувала потрапити до команди людей, які робили проекти з Кабміном. Не взяли. Тоді шукала місця у держслужбі. Відіслала резюме в столичне управління юстиції, побула там кілька місяців у прес-службі. Не могла зрозуміти, чому не коментують журналістам за запитами та намагаються просунути без позначки "реклама", те, що видумано для реклами. Потім пішла зі структури, але мала намір не розчаровуватись та не оцінювати по групі людей.
Знайшла вакансію спеціаліста в Міністерстві сім'ї молоді та спорту. Однак коли зателефонувала, сказали, що не варто подавати заявку, в них є свої кандидати, хто така і що вмію, де вчилася, не питали.
Тоді вирішила податися до новоствореного Мінсходу. Виявилося, що треба вдруге здавати іспит на знання антикорупційного законодавства, яке вже здавала в Мін'юсті, що тривалі процедури. Подала резюме в транспортну сферу - на "Укрзалізницю". В принципі, цей вибір був не найгіршим. Бо виявилося, що йдеться про редакцію, яка пише статті для працівників державного товариства. Пригода була для мене і непростою і комфортною. Але рік, це досить довго для роботи в ЗМІ, яке пише те, що рекламує керівництво. В принципі, в бізнесі є корпоративні видання, я їх трохи бачила різних, були такі корпоративні газети і в ЗМІ, в яких я працювала. Тому, якби УЗ було приватним підприємством, яке не має стосунку до держави, все було б ок.
Якщо дивитись на цю історію у підсумку, то вчора, коли вирішила зробити публікацію, то мала трохи відчуття поразки. Бо мої наміри принести практичну користь принесли те, що називається "нічого". Навіщо це було теж якщо говорити про плоди для інших, то швидше нінащо. Добре, що хоч не тримаю зла. Бо вже нема сенсу. Історія позаду.
Але вранці роздумувала над псалмом 52(51), та слухала коментарі до нього про дерево оливи, яке приносить плід у Божій благодаті. І дійсно усвідомлюю, що якраз є оливний плід. Бо коли була у юстиції, всліпу подала заявку на Школу польського права, хоч боялася, що мій намір не сподобається начальству і мене або не відпускатимуть в п'ятницю на заняття або змусять відчувати себе у надмірному боргу. Але поки почалися уроки я з юстиції пішла і змогла прекрасно півтора роки навчатися та отримала диплом Варшавського університету. Поки була на залізниці, мала не дуже скупий графік і змогла подбати про своїх близьких, які потрапили у біду, побачила структури зсередини і знаю, що це корисний досвід для мого професійного життя. Тому да. Я вдячна Богу, і собі, та й цим людям за ось такий який був досвід. Це було десь сміливо, десь важко, десь правильно, десь неправильно. Добре, що настав новий день.
