Святий Папа Йоан Павло ІІ за свого апостольського служіння закликає віруючих різних конфесій до єдності та сам робить рішучі кроки назустріч церквам східної традиції.
Їх аналізує викладач із Івано-Франківської Теологічної Академії, Василь Тучапець. Обрала фрагменти про найважливіше з його праці «Від діалогу любові до діалогу істини…» про служіння Папи заради екуменізму та духовної єдності.
ІІ Ватиканський Собор, на шляху до з’єднання, справу єдності у вірі визначив, як одне з першочергових завдань екуменічного руху. Реалізація цього завдання, в особливий, спосіб припала на час понтифікату Івана Павла ІІ. В своїй першій Енцикліці “Відкупитель людини” (Redemptor hominis) (4 березня 1979 р.), Папа Римський зазначив:
“Не бачимо на даному етапі християнської історії та історії світу іншої можливості сповнення вселенського покликання Церкви у справі екуменізму, як тільки, щоб витривало, покірно і рівночасно відважно шукати доріг зближення і єдності...”
В екуменічній діяльності Вселенського Архиєрея відмічаємо особливу любов Східної Церкви, що проявляється через часті зустрічі з представниками цієї Церкви, апостольські листи, промови. Так отримавши місію Єпископа Риму, Іван Павло ІІ – як про це зазначає в екуменічній енцикліці – визнав одним із перших завдань свого служіння відновлення особистого контакту із Сходом в особі константинопольського патріарха Димитра І.
Іван Павло ІІ відбув 28-30 листопада 1979 року апостольську подорож до Константинополя з нагоди праздника Св. Андрія Первозваного. В сам день праздника, Римський Архиєрей був присутній на православній Божественній Літургії, яку відслужив Константинопольський Патріарха у соборі св. Юрія. Обидва вселенські архієреї обмінялись Поцілунком Миру перед Ісповіддю Віри. Це було великим жестом зі сторони Папи, бо було абсолютно нечуваним, щоб Папа Римський, був присутній на Євхаристійній Службі, Церкви, що не перебуває в повній єдності з Римо-Католицькою Церквою. Під час цього богослужіння Іван Павло ІІ у своїй проповіді сказав:
“Видається мені, фактично, що питання, яке ми мусимо собі поставити не є стільки чи ми можемо відновити повну єдність, але радше чи ми ще маємо право лишатись поділеними. Ми мусимо це питання собі поставити в саме ім’я нашої вірності до волі Христа для Його Церкви...”
Під час зустрічі, Папа спільно з главою Константинопольської Церкви Димитрієм, прийняли рішення розпочати офіційний богословський діалог поміж двома Церквами, щоб розглянути за допомогою діалогу істини відмінності, які повстали на богословській площині протягом історії.
Рівно ж, Іван Павло ІІ мав нагоду в Апостольській Столиці (Римі) відбути зустріч з патріархом Димитрієм І (3-7 грудня 1987 р.) та з патріархом Вартломеєм І (27-30 червня 1995 р.). Іван Павло ІІ під час зустрічі з Димитрієм (5 грудня 1987 р.), коли ієрархи спільно предсідали на Вечірні в римській базиліці посвяченій на честь Богородиці (Santa Maria Maggiore) сказав:
“[...] Якщо в ході століть деякі розбіжності – часами дуже серйозні – між християнами Сходу і Заходу ослабили свідчення єдиної Христової Церкви, сьогодні покаяння і бажання єдності сповняють їх серця. Нині ми маємо новий доказ [...] Католицька та Православна Церква одержали благодать в тому, що ще раз розпізнали одна одну, як Церкви-Сестри, і що прямують до повного сопричастя”.
Апостольським Листом “За взірцеву чеснотність” (Egregiae virtutis) (30 грудня 1980 р.) було проголошено свв. Кирила та Мефодія, поряд із св. Бенедиктом – покровителями Європи, що стало урочистим визнанням їх історичних, культурних і релігійних заслуг в справі звершення євангелізації європейських народів та творення духовної єдності поміж Сходом та Заходом.
Рівно ж питання про минулі й майбутні відношення Римо-Католицької Церкви з Східними Церквами та їх значення для сучасності було підняте Вселенським Архиєреєм через написання до всієї Церкви Апостольського Послання “Ідіть по всьому світу” (Euntes in mundum) (21 січня 1988 р.) під час відзначення східно-слов’янськими народами Тисячоліття Хрещення Київської Русі. У вище згаданій енцикліці та посланні Іван Павло ІІ виражає тугу за з’єднанням та єдністю між двома Церквами-Сестрами — Східною та Західною.
Діалог відзначається тим, що, незважаючи на відмінність і різнорідність переконань, партнери готові до взаємного вислуховування та визнання. Звичайно є це можливе тільки тоді, коли дві сторони визнають, що вони разом знаходяться на шляху до правди, а не володіють нею. Тим самим, братерський діалог нас навчає також стосунку до самої правди.
Римський Архієрей рівно ж закликає благати Святого Духа, щоб впровадив нас до повноти правди, збільшив нашу любов, влив в наші серця святу нетерпеливість відносно справи поєднання, щоб світанок третього тисячоліття засіяв над з’єднаною Церквою.
Без огляду на поділи, відзначає Римський Архиєрей, в Енцикліці “Апостоли Слов’ян”, за допомогою екуменічного діалогу прямуємо до видимої єдності у досконалій і цілковитій спільності, яку мала Апостольська Церква і якої ми щиро шукаємо. До єдності, яка не становитиме ані поглинання ані злиття Церков, але буде зустріччю в правді і в любові.
