Подзвонили вчора з «Київської правди». Образились. Кажуть, що впустили мене з камерою до свого офісу та розповідали про наболіле, бо сподівались на журналістську солідарність і що ми їх захистимо і що зупинимо губернатора, який хоче закрити газету. А в ефір вийшов сюжет, що нікому не потрібна їхня комунальна правда. І що після нашої програми настрій у них ще гірший.
Ну – але який може бути настрій, коли ти заходиш в редакцію, де усі шафи обставлені червоними дипломами з 1917-го року, портретами Леніна із закликами «Газета – рупор комунізму на службі пролетаріату» і картинками «Мир. Труд. Май», а на першій сторінці газети примітки про червоні нагороди від ЦК КПРС. Ходила по цьому офісу, слухала розповіді кореспондентів, які пишаються усіма цими червоними дипломами. І дивувалась - чому з огляду на ось цю радянську спадщину газета і зараз має виходити. Особливо в селах, де звикли і передплачують.
Щиро не хотілось образити цих старших журналістів, бо колеги майже пенсійного віку, мають по одному запису в трудовій книжці, по 30 років пропрацювали в одному комунальному ЗМІ, починали кар’єру з похвали радянських лідерів, а в часи Незалежності – ходили прислугою в обласної адміністрації. Вони вже не вміють мислити інакше, бо їх так по-рабському сформували. Але й годувати людей казками про багаті надої, урочисті жнива, усміхнених доярок і поля, повні техніки – нечемно. У радянські часи, хоч і була в тій «Київській правді» комуністична пропаганда, але й про трактори в полях, якщо писали, то їх там дійсно було вдосталь і пальне для них було і люди працювали. А тепер же – залишилась тільки пропаганда губернаторів.
Сказали в редакції, що потерпіли за правду – бо щось там критичного написали про губернатора Київщини, а той відмовився фінансувати газету і створив нову редакцію. Ну – а як ви хотіли? Своєю ж газетою утверджували його у кріслі начальника і поки все було добре з ним співпрацювали, а як тільки припинили давати гроші – закричали про свободу слова.
З ображеними колегами коректно порозмовляла. Не вибачалась, але й виправдовуватись не стала. Так і розійшлися.
Турбує мене тільки доля діючих некомунальних газет і телеканалів. Щоб не розжиріли в них засновники із мір-труд-маєм в голові. Бо і мені десь треба буде допрацьовувати на старості. НЕ рупором.
