Ярослав Грицак. Є три типи історій і три типи істориків (Із виступу ХТО ТАКІ УКРАЇНЦІ)

Є три типи історій і три типи істориків.

Перший тип істориків – це я називаю їх історики-чукчі. По принципу «что вижу, то пою». Пішов в архів, знайшов документ, надрукував його і сказав, що це кандидатська праця. Або докторська. Це спосіб, який вимагає добрих потертих штанів, тому що ця робота більше робиться задньою частиною тіла, аніж верхньою. Вони потрібні, до архівів треба ходити, але це є історики описові.

Друга історія – це є більш амбітна і складніша. Але ми думаємо, більш потрібніша. Це історія, яка аналізує, яка критична, яка дає нам певні візії, яка заражає нас певними стратегіями, яка впроваджує нас в нові дискусії. І це та історія, яка, мені здається, зараз в Україні буяє. Останні 20 років вона дуже сильно помітна. З'явилася ціла група людей, які стараються це писати.

Але нам потрібен третій тип історії. І цей тип історії найтяжчий, але може найпотрібніший. Нам потрібен той тип істориків і той тип історії, який міняє сам контекст. Який міняє спосіб думання про нашу сучасність, а не просто аналізує. А нема міцнішого способу міняти сучасність, ніж думка. Ніж стратегія.

Ларс фон Триер. Догвилль

«…Том присел на старушечью скамейку чтобы подумать. Чтобы на секундочку сосредоточиться на возникшем было чувстве опасности. Но очень скоро он мысленно вернулся к своим излюбленным темам. И на фоне грозы они быстро трансформировались в статьи и повести. И огромные толпы людей, которые будут в тишине слушать Тома после публикации очередной книги, посвященной бичеванию и очищению человеческой души.

И он увидел как люди – а среди них были и другие писатели – обнимают друг-друга после того, как последством его слов жизнь открылась им с новой стороны. Это было нелегко, но благодаря своему усердию и использованию повествовательных и драматических приемов он сумеет донести до людей свою мысль!

И когда его будут спрашивать о методах его работы, он будет говорить себе лишь одно: Наглядный пример.» (Цитата из фильма)

«В любом случае могу сказать, что Том – свого рода автопортрет… Я наделен определенной самоиронией и ее я вложил в образ Тома… Да, он чудовищный циник. Но ведь и я такой!»(Ларс фон Триер для ArtHouseSeries)

Ларс фон Триер. ArtHouseSeries. Я исповедусь! (перед показом фильма «Европа»)

Наше отношение к кино можно описать по-разному и объяснить самыми различными способами: мы делаем фильмы ради педагогических целей, мы можем использовать кино как корабль, уносящий нас к неизведанным далям, или же мы можем утверждать, что через него мы хотим воздействовать на публику – заставить ее смеяться или плакать… Но существует только одно оправдание тому, чтобы пройти самому и заставить других пройти через процес, который является рождением фильма. То плотское удовлетворение, возникающее в доли секунды, когда магия фильма рождается и пронизывает бытие.

Только Бог мне судья за мои алхимические опыты и попытки создать жизнь из целлулоида. Но ясно одно: жизнь за стенами кинотеатра неповторима, ибо она есть творение Господне и потому божественна.

Те, кто не имеет свого собственного мнения и придерживаются нейтральной позиции, и есть самые большие подлецы. Потому как для них не существует понятий добра и зла. В то время как люди, которые борются, видят добро в своей позиции и зло в позиции соперников. Бог на стороне сражающегося на войне. Бог с теми, кто искренне желает, чтобы Он их услышал.

А тепер о законах жанра и профессионализме: Меня совершенно не волнует, что подходит, а что не подходит для телефильма. Просто стараюсь делать его как можно лучше, а дальше пусть зритель пользуется им по своему рассмотрению. Если начать размышлять обо всем, что следовало бы учесть, то твой фильм становится просто поделкой.

Jesteśmy akuszerami... Grzegorz Miecugow, dziennikarz TVN24 / POLITYKA

Od pewnego czasu nie rozmawiam z politykami, bo z góry wiem, co powiedzą, są coraz słabszej jakości, po co więc zadawać pytania? Jeszcze 5–6 lat temu mogli mnie czymś zaskoczyć, dziś niestety nie.

Odkrycie, że opinia może być równie atrakcyjną informacją jak fakt, prowadziło do oczywistego wniosku, że im ostrzejszy pogląd, tym ciekawszym staje się newsem...
Dziennikarz pyta na przykład polityka: „panie pośle, poseł X powiedział, że pan kłamie, co pan na to?”. W efekcie tworzy się sfera faktopodobna, przestrzeń medialna jest wypełniona komentarzami i glossami do nich, a wszystko to sprawia wrażenie całkiem realnej i samowystarczalnej rzeczywistości. Konflikt karmi się sobą.

W jakimś stopniu na pewno jesteśmy akuszerami takiej sytuacji, ale udział akuszerki w porodzie jest ograniczony. Jak każda akuszerka cieszymy się, gdy dziecko jest zdrowe i dorodne, a głośny krzyk jest tego najlepszym objawem.