МОЙ ПАРЕНЬ – АНГЕЛ. Режиссер Вера Сторожева

Від вчорашнього вечора не залишають думки, навіяні враженнями від перегляду прикольного фільму про любов.

Загалом не надто переймаюся любовними романами, а перегляд фільмів, знятих виключно задля демонстрації інтриг цих любовних романів видаються моїй природі якоюсь бездумною тратою часу. Тому зазвичай кручусь у кіношному кріслі, коли дивлюсь такі кіноромани та шкодую, що не вибрала чогось інтелектуально підвантаженого, або просто не витратила час на читання книжки. Бо ж часу так мало. І його бракує на читання дамських романів, журналів із гламурними історіями та переглядання кіношок, режисер яких працює для потенційних піплів, які все хавають. Але за всім, напевно, можна скучити. Навіть за любовними кінороманами. І вчора я сіла з метою щось таке солодко-любовне переглянути.

«Мой парень - ангел» вразив приємно. Думаю, його найголовніша ідея – всі найважливіші почуття народжуються не у візуальному, а в духовному світі. Перш ніж людина прийме важливі для неї відносини і взагалі побудує будь що добре, це має статися у духовному світі.

Недавно бачила фотку, ідея якої – хочеш мати класні взаємини – працюй над собою і змінюй своє тіло.

На початку я побачила її і подумала «Так, неодружені дівчата та хлопці мають особливо над собою працювати, щоб мати гарний вигляд». Ну, і в принципі, я так і роблю - бо ж пішла до спортзали :) Але щодо необхідності працювати - це швидше була реакція моїх емоцій. Бо потім я придивилася на цю картинку і задумалась. Що вражало мене, коли я захоплювалась з першого погляду? Гарні естетичні плечі(які, в принципі, мені подобаються) чи щось інше?

Колись у Вінниці я познайомилась з одним хлопцем. Він їхав у трамваї і говорив по телефону зі своїм другом. Він говорив про те, про що думає. Що дуже не хотів би домінувати над своїм колегою на роботі, який мало вміє, але яким цьому хлопцеві доводиться керувати. «Я сказал шефу, что не отберу его(того слабшого колеги) обязаности и часть его зарплаты. Ведь он тоже имеет много потенциала, а если я буду делать то, что принадлежит ему, я не смогу двигаться дальше в делах, которые не делал, а он не сможет развиваться в своем». Потім він про щось дискутував з другом і хвалив другову дівчину. І так ми їхали далі. Цей хлопець сидів у мене за спиною, я не бачила його, але він вже мені подобався. Потім коли ми вийшли з транспорту і він запропонував познайомитись, я, звичайно ж, погодилась. І його зовнішність чи ширина плечей мала якесь там двадцяте значення.

Дуже хочеться пересунути усвідомлення свого «Я» з «Я»-тіло на «Я»-дух, з розвитком якого розвивається душа. А значить характер, поведінка і емоції. Бо якщо я – це дух, створений Богом і вічний, який живе у тілі, яке назвали Оксана Тупальська, то нелогічно, щоб навіть якщо з першого погляду, але захоплювались тілом, а не духом. Як нелогічно, щоб захоплювались домом замість хазяїна, який в ньому живе.

Це, звичайно, не означає, що дім має бути геть занедбаним. Але якщо в розкішному домі живе жлоб-хазяїн, то до того дому навіть з першого погляду ніхто не захоче підступити.

А тепер про чудовий фільм про ангела. Добрий ангел, як і щастя, приходить після того, як ми, люди, розуміємо, чого конкретно хочемо і починаємо саме цього очікувати. Немає конкретного бажання – немає й ангела. Ну і це, напевно, стосується не лише любовних відносин.

А ще у фільмі знімався прикольний котяра. Не працює звір над собою, просто народився таким - золотим, як корона у ангела :)))

Сирники з цибулею

Ніколи не думала, що буду отримувати таке задоволення від приготування їжі. Цього разу - сирники з зеленою цибулею і підсоленим сиром замість цукру. Чудові у зимовий час. Ще наступного разу думаю спробувати замість цибулі покласти подрібнений зелений кріп. Думаю має бути смачно :)

Сардельмакар

Моє нове українсько-італійське блюдо сардельмакар

Про лікаря Майю із Туркменістану

Познайомилась на минулому тижні із цікавою жінкою. Була у неї на інтерв’ю у одному дослідному інституті. Її звуть Майя. Лікар-науковець. Дуже вродлива, з довгим розпущеним чорним волоссям та чарівною усмішкою. Поки знімали потрібне відео, розговорилися, запитала звідки походить. Із Туркменістану.

Каже, щаслива, що 25 років тому потрапила до Києва. Каже, вчилася добре в школі і любила біологію, тому вдалося вступити до Московського медичного училища. Направили в Москву за якимось міжреспубліканським обміном. Після закінчення училища Майя поїхала до батьків, мала багато амбіцій, хотіла далі розвиватися як лікар, допомагати людям в Туркменістані. Але коли приїхала, батько сказав, що працювати напевно не доведеться, бо її уже засватали. За фотографією. Знімок показали женихові і той уже погодився. Майя зібрала вночі чемодани і втекла назад у Москву.

Про своє місцезнаходження батькам повідомила через два роки. Тоді вже була на другому курсі Медичного університету та одружилася з хлопцем з України, який приїхав підвищувати медичну кваліфікацію до Москви.

Після закінчення вишу переїхала з чоловіком до Києва. Побувала на десятках міжнародних форумів, окрім туркменської, російської та української(цією володіє чудово) знає ще 4 іноземні мови, надзвичайно комунікабельна та начитана людина.

Останні кілька років Майя знову не їздить на батьківщину в Туркменістан. У неї виріс старший син, якому 22 роки, зовні дуже схожий на маму. І туркменські родичі під час кожного візиту вмовляли його залишитися в країні і взяти там дружину. Під час останньої поїздки хлопець став всерйоз говорити про те, що не має наміру залишатись в азійській країні і його ледь не побили рідні. Там і нині сватають батьки та діди, по фотографії.

Я перепитала – а чому Ваш син не хоче? – Бо далеко від Вас? Адже в мусульманських країнах чоловіки ніби ж краще себе почувають у порівнянні з жінками?

- Це брехня, – дещо суворо та емоційно відповіла пані Майя, – чоловік має багато прав, деякі багато (пробачте за грубість) баб, але вони дружини в хаті не мають. Вони мають прибиральницю, рабиню для сексу, кого завгодно. Але не жінку. Або кількох жінок. Але живуть кожен сам по собі. Він дбає про гроші, а вона про нове пузо(тобто про дітей). А діти ганяють по вулиці без штанів голими. Поки не повиростають.

Питаю – а тут? – у Вас як?
- А тут – каже, - я – це кровинка мого чоловіка, а він – моя. Він у мене – ооо-такий розумний – голова! Всім його хвалю. І простий-простий. Ми з чоловіком перемо, прибираємо, разом ходимо в магазини і ремонтуємо машину. Он вона – втрьох з сином на неї скидались, - лікар показує під вікном синю «Дачу».

Просто сьогодні Майя раніше повертається з роботи, тому заїде за чоловіком в лікарню. А коли в нього раніше закінчується зміна – приїздить забирати Майю. От така їхня любов.

Не змогла довго поговорити, бо оператор дозняв відео, а на мене чекало інтерв’ю на іншому кінці Києва.

Коли лікар провела мене на вулицю – подивилася на небо – і сказала – «Ооо – будет снежок. Точно уже завтра-послезавтра. Мы с мужем договорились, когда упадет – поедем в Карпаты на лыжи. А то я уже катаюсь, а он у меня еще нет. Готовился к докторской в прошлом году и отправил меня с малыми. А я уже свыклась – запомнила пару правил - буду его учить… Ой, простите, чето я по-русски. Вы приходите еще, я уже буду больше по делу – все расскажем-покажем».

А я собі йшла і думала – ось це, власне, і була розмова «по дєлу». Бо вона – хороший експерт і дала гарне інтерв’ю, але не було б цієї якості, якби не було б такої класної людини.

І сніг, до слова, випав - правда не завтра-післязавтра, а через 4 дні після нашої зустрічі. От тепер дивлюся, як падає, і думаю - певно, поїхали... :)

Тефтелі

Дійшли руки до кулінарної читанки, яку друзі давним-давно подарували на день народження. Дієтичні тефтелі з рисом і соусом. Респект!

Дякую :)

Ось вона яка - мегалазанья!

Я мріяла про неї кілька років. І ось вона - мегалазанья по-українськи! Затратила на цю прекрасну творчість дві з половиною години. Але вона прекрасна:)

SŁAWOMIR ZATWARDNICKI. Abraham. Meandry wiary. Aвраам. Меандри віри

Читаючи книгу польського колеги Славоміра Затвардніцького натрапила на цікаві роздуми. Про проблему благословіння наступних поколінь.

Описуючи біблійний фрагмент із книги «Вихід», коли людям помішалися мови, автор говорить про проблему людського індивідуалізму. Передовсім в контексті служіння людини, або й цілого народу майбутнім поколінням.

Люди захотіли жити індивідуалістами, зібралися зі своїм самолюбством докупи, щоб збудувати Вавилонську вежу – і нічого їм з того не вийшло. Дітище підкосилося, а люди перестали одне одного розуміти.

Під поняттям «індивідуалізм» ми швидше звикли чути про поведінку людини, яка живе лише для себе сьогодні і не піклується або не надто переймається ближніми, які є з нею зараз. Живе сама по собі. Такий-собі образ асоціального самітника.

Затвардніцький говорить про дещо глибший індивідуалізм. Йдеться про те, що сучасній людині навіть не спадає на думку спитати себе, а що буде з наступними поколіннями. В яких умовах, країні, світі житимуть правнуки, а також що буде через якусь сотню-другу років зі світом. І що надто неактуальне для сучасної людини питання «що я залишу на потім?».

«Обітниця, яка дається потомству – є даром значно більшим, аніж ми можемо собі уявити. Ми звикли до життя індивідуалістичного, хочемо самі одразу все здійснити, та заслужити у цих щоденних вчинках своє визнання і славу. Однак для людей тих часів повідомити про спадок для наступних поколінь – було найбільш престижною справою… І люди були дуже щасливими від усвідомлення, що залишили благословення для нащадків» (Sł. Zatwardnicki).

З дитинства пам’ятаю, як мама показувала мені за приклад одну єврейську родину. Їхнього хлопчика моя мама виховувала у дитсадку у Вінниці. Ці люди були досить заможними за тими радянськими мірками, але відкритими і, як казали тоді, інтелігентними людьми. Їхнім старшим дітям легко вдавалося вступити до університетів, а дружина(мама хлопчика) завжди виглядала врівноваженою і задоволеною життям жінкою. Моя мама часто казала – «бачиш, це народ, діди якого поколіннями благословляли своїх дітей. І це благословіння навіть в атеїстичні часи приносить щедрі плоди дітям і внукам. І навіть правнукам вистачить». І, власне, йшлося передовсім не про гроші. Для мене це є прикладом вдалого сіяння. Коли люди шанують те, що спільне.

Не скажу, що не мала чогось подібного у своїй родині. Бо мені розповідали, що про благословення потомства і моєї матері ретельно молилися ще до мого зачаття. Але цієї турботи про покоління було значно менше, ніж у єврейських сім’ях. І тому в моїй родині багато індивідуалістів. Серед них і я, напевно, не виключення. Але час навертатись.

Таке сіяння для інших актуальне не лише в контексті родини. А й в контексті перспектив життя цілого світу. Бо і світ через роки пожне те, що сьогодні посіє.

Кожен із нас має дари, щоб опанувати певною сферою життя, щоб здійснити у ній свою виняткову місію і залишити і цій сфері плоди для наступних поколінь. Варто просто сіяти - коли не отримуємо за це сьогодні конкретної винагороди та не бачимо людей, вдячних за наші старання. Ми втягнулися у справи, які мають певні професійні стандарти, намагаємося жити і діяти так, як інші. Щоб зрештою, отримати те, що інші. А так як бути іншою людиною неможливо, то й такі плоди нашої діяльності. Вони є, вони ніби видимі – але тимчасово приносять нам щастя, а потім – приходить нова буря – і ми знову голі і босі. І шукаємо, хто б підкинув голодному на одежину. І той, хто підкине – посіє. І матиме згодом він і його покоління. А ми – якщо не зробимо висновки – такими ж голими залишимось. Але мені особисто хотілося б інакше. Хочу нести та пишатися, що несу у світ благословіння. І меандри віри.

Ну що ж прийшов 20 12. Чудовий початок

Захищений диплом(це ж, здається, я в цьому році захистилася..), двотижнева сесія Школи у Польщі, 6 виїздів у різні українські філіали, рік занять на курсах польської мови, відкриття нової форми прославлення у соборі Св.Олександра, рік плідної роботи на ТВі із новими враженнями, досвідом та цікавими людьми. Насправді роками омріяні та плановані події сталися у 2011-му році. Також, хоч і без моєї фізичної участі, але відкрився філіал Школи у Лондоні. Це події, які дозволяють мені з певністю сказати, що попередній рік був реально класним.

Також познайомилась з кількома людьми, у спілкуванні з якими навзаєм претендуємо на те, щоб бути гарними друзями. А з батьками врешті побудувала партнерські стосунки, які дозволяють любити їх більше і шанувати краще, не змагаючись за місце під сонцем. Це речі, відвойовані в духовній сфері, які також мають місце.

Класні події також відбулися у житті моїх друзів, які шукали, змагались, чували і просувалися далі. Останніми роками мені щастить на сильних особистостей і на людей, які закохані в життя і його музику. І в цьому році вони були поруч. Це класно.

Було багато речей на які мені не вистачило чи то часу чи сил чи просто якоїсь внутрішньої наснаги. За них трохи прикро. Але вони є для того, щоб робити висновки, щоб рухатись далі.

Це був перший рік у моєму житті, коли я почувала себе прекрасною жінкою. Коли я вранці отримувала задоволення, коли дивилася на себе в дзеркало, а ввечері була задоволена собою, коли приходила на розмову з Богом. Думаю, покликання жінки – допомагати чоловікам помічати в світі прекрасне і освіжати, коли до сильних приходить тьмяна пора, яка відбирає радість. Дуже хочеться сподіватись, що хоч трохи мені це вдавалось. Принаймні, в мене чисте сумління – я щиро старалась.

У цьому році я таки не вийшла заміж, як бажалось би. І моя права рука вільна для гарної вінчальної обручки. Але зі мною завжди була Його любов. І власне цю любов я досвідчувала завдяки тому, що ставалося усе, про що сказала вище. Ось чому 2011-тий рік був для мене вдалим.

Ще цей рік відкрив моє серце для нових мрій. А натхнення для нових мрій – це також класно. В цьому році я мрію про авіаперельоти. Швидкі комфортні авіаперельоти. У мене для цього навіть відкрита віза. І я хочу, щоб радість від життя, яку я маю, побачив також і світ. Отак. Серед цих місцевостей має бути Москва(куди не треба візи :) ), Варшава і поки що безвізова, але неспокійна, нажаль, Білорусь.

А завершити 2012-тий рік я б хотіла уікендом у Канзас-Сіті в США. Останнє дуже амбітно, але чому нереально?

Минулого року займалася польською. В цьому – ще до весни. А з літа – можна взятися за удосконалення знань Хеппі Інглиш і ще чекають на поличці підручники і самовчителі з італійської. От якщо все вийде - буду на наступне Різдво мовою оригіналу слухати звернення Папи :)

В цьому році також не можна ні в якому разі пропустити хоча б короткий відпочинок на кримському узбережжі, бо що це за амбітна людина зі слабким імунітетом, яка боїться інфекції. Вже маю в календарику кілька зазначених уікендів із запланованими справами. І хотілося б в цьому році робити їх по-чесному. Щоб вкладений ресурс відповідав потребі тих, для кого це робитиму.

Також у цьому році на мене чекають заняття з ораторського мистецтва, тренування з куховаріння та водійська практика. На початку думала, що це такі-собі міні-плани, на виконання яких може й не варто так надто звертати увагу, але потім задумалась, що навіть найменше в нашому житті має значення. Тому можу певно сказати – це також входить до моїх мега планів.

Ще в минулому році я усвідомила свої помилки – я занадто мало часу приділяла друзям, мало ходила в кіно та не була ні разу в цьому році в театрі – це сором. Треба це поправити. Не надто ретельно дбала про розвиток і реалізацію своїх даних Богом дарів. Час про це подбати.

А ще важливо, щоб нічого зайвого – щоб ніщо не відбирало життєвo необхідний час. Цим зайвим може бути також незадоволення світом та людьми та переживання через дріб’язки. Але нічого зайвого. 2012-тий – рік футбольний. Коли до Києва припруть зграї хлопців з різних кутків світу та вноситимуть зовсім інший настрій у рутину столиці. Хай цей футбольний рік буде азартним. Повним життя, жвавості та позитивної енергії. Ще у вболівальників є така крута штука – їм не належить справа перемагати, нищити ворога і таке інше – вони спостерігають, як приходить ця перемога, переповнюються нею і вибухають. Хочу, щоб цей рік був таким – олеее-оле-оле-оле! Просто як подих. В якому багато життя. І він вже є таким. Я відчуваю. Потужним і радісним.