четвер, 29 січня 2009 р.

Маргарет Мітчел. Віднесені вітром.

У мене з'явилася мрія. Якщо доля підкине мені фінансово забезпечену відпустку у затишному куточку землі, обов'язково візьмуся за написання автобіографічного роману. А поки отримую неабияке задоволення від Маргарет Мітчел та її "Віднесених вітром". Дуже гарною була ідея знову перечитати цей чудовий роман та походити дорогами прекрасної Скарлет О'Хара.
– Боже милостивый, поскорее бы уж выйти замуж! – возмущенно заявила она, с отвращением втыкая вилку в яме, – Просто невыносимо вечно придуриваться и никогда не делать того, что хочешь. Надоело мне притворяться, будто я ем мало, как птичка, надоело степенно выступать, когда хочется побегать, и делать вид, будто у меня кружится голова после тура вальса, когда я легко могу протанцевать двое суток подряд. Надоело восклицать: «Как это изумительно!», слушая всякую ерунду, что несет какой‑нибудь олух, у которого мозгов вдвое меньше, чем у меня, и изображать из себя круглую дуру, чтобы мужчинам было приятно меня просвещать и мнить о себе невесть что…Почему девушка непременно должна казаться дурой, чтобы поймать жениха?
– Да думается мне, это оттого, что жентмуны сами не знают, чего им нужно. Они только думают, что знают. Ну, а чтоб не горевать целый век в старых девах, надо делать так, как они хотят. А жентмунам‑то кажется, что им нужны тихие маленькие дурочки, у которых и аппетиту и мозгов не больше, чем у птичек. Сдается мне, ни один жентмун не сделает предложения девушке, ежели заметит, что она кое в чем смыслит больше него.
– Значит, для них большая неожиданность, когда они после свадьбы обнаруживают, что их супруги не полные идиотки?
– Ну, тогда уж все равно Поздно. Они ведь женились уже. Да, сдается мне, жентмуны догадываются малость, что у их жен есть кой‑что в голове.
– Когда‑нибудь я стану говорить и делать все, что мне вздумается, и плевать я хотела, если это кому‑то придется не по нраву.

Скарлетт окунула кусок оладьи в соус и отправила в рот. Ни один мужчина, который настолько глуп, чтобы приходить в восторг от этого жеманства, притворных обмороков и лицемерных «О, какой вы замечательный!», не стоит того, чтобы за него бороться. И тем не менее, по‑видимому, всем мужчинам это нравится.

вівторок, 27 січня 2009 р.

Пошутил... Вісім малят у Каліфорнії

Рис. Соніки Єловікової

Американська жінка народила вісьмох дітей. Шість хлопчиків і двох дівчаток. Медики вивчають, що спровокувало таку плідність молодої мами, які вона в день зачаття приймала препарати та як це може вплинути на майбутнє людства. Коли замість одного мама стала давателькою життя восьми.
А я думаю - це просто такий гумор Бога. Чи, може, приклад. Задля інших потенційних мам, які бояться одного, не те що восьми. Адже скільки багато одружених жінок думають про хоча б перше маля - а не мають. Бо не дозволяє кар'єра, бо чоловік не хоче, бо стосунки "не готові". Бояться розриву з "коханим" та самотнього життя із дитиною на руках. Або мають одного сина-дочку і не можуть більше. Бо умови, люди, непорозуміння, гроші, здоров'я, плани, відпочинок, розваги, бізнесплани, квартири, суспільство, страхи.
Або неодружені. І не можуть знайти свою половинку. Або не можуть - тіло не носить плоди, бо коли була вагітність - були контрацептиви - і знову ж незреалізований дар передавання життя.
Народження восьми одразу - це бунт. Життя, природи, Бога, світу. Хто як це називає. Але просто у світ хоче прийти нове життя. Але не має інших шансів. Тому й приходить компанією - із іншими дітьми. У одної мами. Нічого не буває так просто. Ці восьмеро - молодці. Силачі :)

http://novosti-n.mk.ua/ukraine/read/?id=9203

The American woman in Kalifornia gave eight children. Six boys and two girls. Physicians study, what provoked such fruitfulness of young mother, and how it can influence on the future of humanity.

But I think it is simply such humour of God. Or, possibly, a lesson. For the sake of other potential mothers which are afraid of one, not only to eight kids. In fact how many married women dream of the first kid - but not have.

Because her man doesn’t want, because relations aren’t "ready". Because she is afraid of breaking with a "darling" and being single with a child on her hands. Or have one son or daughter and does not can have anymore. Because terms, people, misunderstanding, money, health, plans, rest, entertainments, business, apartments, society, fears. Or is unmarried. Or, or, or. And haves unrealized gift of giving somebody’s life.

I think, birthing eight at once is rebelling. Of the nature, God, world. But simply new life calls us to let it to come into the world. Therefore comes like a company - with other children. Through the one mother. These eight are fine fellows. They’re strong men :)

понеділок, 19 січня 2009 р.

За любов між конфесіями!


Впродовж усього цього тижня моя рідна католицька церква молиться за екуменізм. За єдність християн в усьому світі не залежно від конфесії та політики. Мої думки уже другий день не покидає пам'ять про мого прекрасного покійного дідуся. Чудового католика-екуменіста.

Мій дідусь, Антон Марковський народився у сім’ї традиційних католиків. Батька репресували, тому молитов, перших знань про Божу любов та віру навчився від матері. На свята ходив-їздив до костелу за 30 кілометрів від села. Там же охрестив усіх своїх чотирьох дітей. Читати не вмів, проте любив слухати, коли читали із Біблії. Це коли був молодим та сильним. А коли років та хвороб побільшало, єдиною можливістю почути Боже слово у селі без храму стали зустрічі зі священиком, котрий раз на два місяці навідувався до села людей посповідати та на кладовищі відправити.

А в селі у одній хаті неподалік дідового подвір’я зустрічалися баптисти. Така собі групка пенсійного віку. Двічі на тиждень молилися, співали Богові пісень та читали Євангеліє. І саме у цей час згадав мій дідусь про щорічні храмові молитви за єдність церков. Постукався до сусідок-баптисток у хату та, поміж відвідинами католицького отця почав ходити на «Собраніє». На кожне слухання Слова вдягався, як жених – у святкову сорочку та жакетку(так на Вінниччині називають піджак). Подібно колись одягався до костелу на свята, і так ходив на ці зустрічі. І тут почався «екуменізм»! Після місяця таких зустрічей керівники «Собранія» вирішили, що дідові треба… охреститись і покаятись. Як то воно каятись і Богові у гріхах сповідатись дідусь мій знав. Бо так робив щодня перед сніданком, обідом та вечерею. А от як то воно в такому віці йти вдруге в річку хреститись, коли тебе, твоїх дітей та внуків вже було давно охрещено? - все недокумекував. На «Собранії» діда сварили-сварили, але як побачили, що вже півроку і рік проходить а Антось все та не кається, а тільки мовчить та слухає, слухає та мовчить. Та, зрештою, дали дідові «нехрещеному» спокій. Дозволили неправедному праведного хліба куштувати. Лише час від часу, коли в подвір’і слабла яка свинка чи курка, по-братськи відзначали, що то все через те, що в гріхах не покаявся і гордість за собою носить.

Дідусь Антін тим часом взявся за грамоту. Замовив у Вінниці хороші великі окуляри і Біблію з велетенськими літерами та! в 65 років почав вчитися читати. І, чи то силами молитви за цю справу чи то може у зрілості був таким здібним, але навчився читати швидше за будь-якого школяра – за три місяці. Біблія була першою і єдиною книжкою, яку він прочитав.

Сільські католики тим часом відмовилися з дідом по-костьольному вітатись. На «Ніх бендзє похвальний Єзус Христус»(Як «Слава Ісусу Христу»), казали – «Добрий день!» замість «На вєкі векув. амен» - то як по нашому – «Навіки слава!». А на зустрічах та службах з усіх присутніх про справи діда питали більше священики чи молоді міністранти, яких отці брали з собою під час служіння підспівувати. Хоча найбільша опонентка була дома. Збирати світлу сорочку та жакетку(себто піджак, як вже було сказано) допомагала. І Біблію разом з дідом читала. Проте регулярно нагадувала, що вже старість і пора вже каятись – і до віри католицької назад навертатися. Бо, мовляв, у святої людини і смерть легка. На що дід чухав потилицю та одказував твердо. «Я, Юзю, Господа люблю і свят католицьких не забуваю. Але вірю, що смерть моя буде добра і легка. Нікому не надокучу. Але ось як будуть далі проказувать Боже Слово в собраніїї, то й помру в собранії. Я тобі кажу». І так то останнє «Я тобі кажу» завжди звучало, що можна було знати твердо – дід вірить у ці слова всім серцем, а тому в такому рішенні непорушний.

Одного дня дідусь вкотре нарубав у подвір’ї дров, зробив всі домашні справи, вимився-прибрався та пішов на баптистські збори. Зайшов туди, сів на лаву. Голос мав гарний, тому почав заспівувати. Першу пісню покаяльну – «О я грєшік бєдний», другу на подяку «Слава тобі у твоїх вратах». І відійшов у вічність. Прямо на Собранії, як і планував. Це було 5 років тому.

Не знаю, як воно там з тим хрещенням, єдиновірством і «покаянієм». Але я вірю, що мій дідусь пішов у вічність людиною, милою Божому серцю.

Молитва із постом за Екуменічну єдність у католицьких храмах триватиме до 24-го січня.

суботу, 10 січня 2009 р.

****



Цьогоріч надиво знаковими і приємними виявились новорічно-різдвяні свята. Напевно тому, що так багато справді яскравих подій сталося за рік. Дещо шокуючих і неочікуваних. У новорічну ніч бахкав над головою салют і думалося - "Невже це зі мною. Ущипніть мене. Бо як у казці". Одна подруга якось казала, що в житті бувають рішення, які перевертають ціле життя. І від того, чи ти маєш досить відваги, щоб їх приймати, залежить ціла історія людства. Думаю, торік я не зіпсувала красу історії людства. І тому цей майдановий салют видався таким гарним. Хотіла поїхати 31-го до батьків, зустріти 2009-тий з ними. Але обставини привели на Майдан. Як у голівудському фільмі. Знаково. Як підсумок.


По дорозі з Майдану Незалежності у метро підійшов якийсь хлопець. Доволі симпатичний. І подарував білу троянду. Троянди, а надто столичні, в'януть досить швидко. А ця стоїть уже десятий день. У водичці на кухні. Свіжа, як щойно поставлена. Не знаю хто той хлопець, як його звати і куди він їхав. Але ця квітка якось промовляє до мене особливо ніжно. Думаю, її оберігає якийсь хороший ангел.
У новому році вирішила втілити кілька планів. Підтягнути іноземні мови, з'їздити у закордонну подорож та здати іспити на водійські права. Не знаю чому. Але просто отак хочу. Для щастя.