Завтра понесу до бібліотеки перший том Ірвінга Стоуна "Мікеланджело". Надзвичайно цікава історія скульптора, і така ж чудова робота автора, який взявся за біографію художника.
Мікеланджело полюбив мармур. Він зустрічався із різними митцями, вчився у скульпторів, які вправно працювали із глиною, чудово заробляли різьбою по дереву. А Мікеланджело полюбив саме мармур. У його відчутті світу це був найкращий матеріал.
"В мире бушует хаос, но мрамор - надежная вещь. У мрамора есть своя воля, свой разум, у него есть постоянство. Когда в твоих руках мрамор, мир хорош".
І як завжди, там, де є місце покликання людини - там є місце змагання. Коли Мікеланджело потрапив на перші заняття до художника Гирландайо, той не дозволяв йому працювати із твердими матеріалами. Доручити учневі роботу із мармуром означало дозволити виготовляти скульптури на замовлення та отримувати за це гроші. Гирландайо мав інше завдання - навчити хлопця терпеливості та пильності в праці над виробами мистецтва. Відтак, минуло більше року, поки Мікеланджело робить перший удар по твердому каменю.
Згодом, коли митець іде на свої хліби, йому постійно пропонують різного роду підробітки - виготовлення скульптурних форм, картин. Проте Мікеланджело почуває себе нещасним, поки не отримує замовлення на роботу з мармуром. Колеги називають його божевільним, друзі відвертаються, бо вважають, що хлопець зазнається та не вважає їх за собі рівних. А Мікеланджело і далі шукає роботу з мармуром.
Шалена справа великого покликання.
Одного дня Мікеланджело вирішує, що хоче зображати тіло людини. Без довгих одеж, але таке, яке викликає подив. Щоб досягти своєї мети він відчуває, що конче має вивчити нутрощі людей. А так, як в ті часи, робити розтин було заборонено, домовляється зі священником та розрізає тіла в трупарні. Впродовж місяців щоночі ходить до трупарні та як прискіпливий паталогоанатом вивчає органи людини.
Щоб здійснити велике покликання, треба шукати більше, ніж можуть побачити очі більшості.
Захоплення Мікеланджело рисами людського тіла породжує не менше захоплення своїм тілом - собою, як створінням. Яке велике розчарування і біль переживає митець, коли у розпалі сварки друг розбиває йому ніс на робить викривленими риси обличчя! Зіпсовано роботу Найвищого митця! Горю Мікеланджело немає меж.
Пізнаючи своє покликання людина віднаходить себе та починає цінувати своє життя, як дар.
Після тривалих пошуків, перших вдалих спроб у мистецтві та гарних заробітків, Мікеланджело переживає кризу. У Флоренції, де він жив і працював, розпочинається політична криза, він переїздить до Риму, але і там не одразу знаходить замовлення на роботу із мармуром. А коли знаходить, його батько погрузає у борги та починає хворіти, тому мусить більшість своїх заробітків віддавати рідним. Але саме у цей період Мікеланджело отримує замовлення на скульптури, які згодом прикрасять базиліку Святого Петра.
Після років голоду, самотності у пошуках та змагань за покликання, настають часи, заради яких митець прийшов у цей світ. Коли він почувається нікчемно, Бог приводить до нього своїх людей.
Цікава деталь, що саме у час кризи Мікеланджело знаходить примирення зі своїм братом-монахом. Коли хлопці росли у батьківському домі, а згодом брат пішов займатися богослов'ям, мистецтво було для Буонаротто гріховним нікому непотрібним заняттям. Тепер же чи то досягнення Мікеландело, чи може його впертий спосіб життя, спонукають брата, попри рясу, придивитися до особливих творінь. Буонаротто навіть приїздить до Риму, щоб пожити у Мікеланджело.
Особа і Бог єднаються у реалізації покликання, коли перша вірно тримається своєї місії та робить свою справу, не чекаючи слави ча визнання.
Любов до мармуру, зрештою, відточила Мікеланджело не менше, ніж монастир відточив брата-монаха. Захоплений красою людини і світу митець не може припустити, що втілення своєї місії можна забезпечити, обманюючи інших, живучи за рахунок когось або принижуючи особу.
Кожне замовлення митець виконує, як найголовніше у своєму житті.
У Римі Мікеланджело отримує можливість малювати із натури. У Флоренції таке заняття вважають нижчим людської гідності. Проте саме у час пошуку та душевних страждань у митця з'являється можливість здійснити задумане. При чому і тут фігурує питання гідності - він вважає немудрим малювати з оголеного тіла жінки. Як і не розрізав жіночі тіла у трупарні. Мовляв, про форми жинок він може здогадатися з того, що бачив, коли мав особисті відносини з юними леді, в яких закохувався - Контесіною та Кларисою. Цього йому достатньо, щоб зобразити красу жінки. Жінка Мікеланджело - Марія, яка оплакує Христа, яка тримає на руках Бога. Обличчя Марії - юне, як обличчя матері Мікеланджело, яке він запам'ятав з дитинства(мати померла у молодому віці). Щоб зобразити Марію, скульптор місяцями ходив вулицями Риму та вдивлявся в обличчя жінок. Захоплюючись, вивчав природу матері.
Чудово.
PS. Ще є другий том біографії від Ірвінга Стоуна. Планую і його перечитати.
