Цікава думка Лі Куан Ю про служіння ідеї

Спартанське життя моїх опонентів-комуністів справляло вражаючий ефект на їхніх адептів, які намагалися їх наслідувати, заражаючи один одного духом самозречення. … Що ж до нас – ми набирали серед своїх друзів або добровольців із профспілок, але всі вони хотіли вчасно потрапляти додому на вечерю, займатися своїми справами та ходити на побачення. З їхнього боку ми не бачили такого ентузіазму, такої самопосвяти, яка існувала з комуністичного боку – один їхній ентузіаст був вартих трьох або чотирьох наших добровольців. Пам’ятаю, я дуже засмучувався, коли думав про подальші наслідки такого різного ставлення до ідейної роботи. Тоді я не розумів, що діяти в революційному запалі довго – неможливо, що він ось-ось мав згаснути. Врешті-решт, усі вони мали якось жити, якось утримувати свої родини, а їхнім родинам були потрібні гроші, домівки, медичне обслуговування, відпустки та інші гарні речі, які існують у житті…

Я зауважив пізніше, що коли вони розставались з ідеєю комунізму, то часто з великою жадобою накидались на життя, ніби прагнучи компенсувати довгі місяці відмови від нього. Здавалось, у них було відчуття, що найкращі роки їхнього життя вкрадено, і вони мають компенсувати те, що втратили.

Сингапурська історія. Лі Куан Ю. Мовне питання

Дуже часто доводиться чути в Україні, що піднімаючи мовне питання уряд та політики намагаються відвернути увагу людей від більш важливих економічних проблем. Я давно піддавала сумнівам це твердження. Як і зараз, під час читання «Сингапурської історії» - мемуарів екс-глави уряду Сингапуру Лі Куан Ю.

Коли Лі Куан Ю балатувався до сінгапурського парламенту його опонент заявив у пресі, що Лі не вмів ні писати ні читати китайською мовою, тому не міг бути включеним до списку китайських виборців. (Лі готувався до навчання, а потім навчався у Лондоні, тому дещо проігнорував вивчення китайської мови). Він говорить про цей період: «Деякі китайські репортери порадили мені не розголошувати того факту, що я не володію китайською мовою. Ось коли я гірко пошкодував, що знехтував порадою моєї бабусі і не вивчав китайську мову у школі. Але дав собі слово наздогнати втрачене».

Цікаво, що згодом, за правління уряду Лі Куан Ю, мовне питання займало далеко не останнє місце в роботі міністерства освіти Сингапуру.
Прем’єр віддає своїх власних дітей до школи з китайською мовою викладання і каже: «Моя рішучість стосовно того, що мої діти повинні навчатись мовою предків та виховуватись в їхній культурі, дало мені кредит довіри, який комуністам ніколи не вдалося б знецінити…Таким чином діти отримали китайську освіту, а вдома з мамою розмовляли англійською і таким чином володіли двома мовами».

Він запровадив у школах вивчення одразу кількох мов - малайської – як майбутньої державної мови Малайї, англійської – як мови міжнародної торгівлі і освіти, мандаринської – як рідної мови китайців, та тамільської, хінді та пенджабі – для індійців. Проте основною мовою та пріоритетною до викладання поруч із англійською залишалася китайська.

Сьогодні бачимо, що усі ці мови, які були закладені у освітній процес Сингапуру у 1959-му році, склали мовну картину, яка збереглася у країні донині. Зараз у країні більшість людей послуговуються китайською як рідною та англійською, як торгівельно-освітньою мовами. А решта мов менш вживані і характеризують ідентичність тих людей, які є представниками інших народів.

Якщо повернутися до історії Сингапуру у 1960-му, Лі Куан Ю визнає, що мова – для різних політичних сил тоді була засобом боротьби за владу, але і зазначає важливість цього історичного процесу у ідеологічному становленні держави.

Травневий Львів. Завантажено з телефона

У центрі міста - духовий оркестр, вулиці обвішані національними прапорами, а у плані святкувань - виступи українських виконавців та міжконфесійна молитва за Львів. (Якщо клікнути на фото - воно збільшується)