Впродовж усього цього тижня моя рідна католицька церква молиться за екуменізм. За єдність християн в усьому світі не залежно від конфесії та політики. Мої думки уже другий день не покидає пам'ять про мого прекрасного покійного дідуся. Чудового католика-екуменіста.
Мій дідусь, Антон Марковський народився у сім’ї традиційних католиків. Батька репресували, тому молитов, перших знань про Божу любов та віру навчився від матері. На свята ходив-їздив до костелу за 30 кілометрів від села. Там же охрестив усіх своїх чотирьох дітей. Читати не вмів, проте любив слухати, коли читали із Біблії. Це коли був молодим та сильним. А коли років та хвороб побільшало, єдиною можливістю почути Боже слово у селі без храму стали зустрічі зі священиком, котрий раз на два місяці навідувався до села людей посповідати та на кладовищі відправити.
А в селі у одній хаті неподалік дідового подвір’я зустрічалися баптисти. Така собі групка пенсійного віку. Двічі на тиждень молилися, співали Богові пісень та читали Євангеліє. І саме у цей час згадав мій дідусь про щорічні храмові молитви за єдність церков. Постукався до сусідок-баптисток у хату та, поміж відвідинами католицького отця почав ходити на «Собраніє». На кожне слухання Слова вдягався, як жених – у святкову сорочку та жакетку(так на Вінниччині називають піджак). Подібно колись одягався до костелу на свята, і так ходив на ці зустрічі. І тут почався «екуменізм»! Після місяця таких зустрічей керівники «Собранія» вирішили, що дідові треба… охреститись і покаятись. Як то воно каятись і Богові у гріхах сповідатись дідусь мій знав. Бо так робив щодня перед сніданком, обідом та вечерею. А от як то воно в такому віці йти вдруге в річку хреститись, коли тебе, твоїх дітей та внуків вже було давно охрещено? - все недокумекував. На «Собранії» діда сварили-сварили, але як побачили, що вже півроку і рік проходить а Антось все та не кається, а тільки мовчить та слухає, слухає та мовчить. Та, зрештою, дали дідові «нехрещеному» спокій. Дозволили неправедному праведного хліба куштувати. Лише час від часу, коли в подвір’і слабла яка свинка чи курка, по-братськи відзначали, що то все через те, що в гріхах не покаявся і гордість за собою носить.
Дідусь Антін тим часом взявся за грамоту. Замовив у Вінниці хороші великі окуляри і Біблію з велетенськими літерами та! в 65 років почав вчитися читати. І, чи то силами молитви за цю справу чи то може у зрілості був таким здібним, але навчився читати швидше за будь-якого школяра – за три місяці. Біблія була першою і єдиною книжкою, яку він прочитав.
Сільські католики тим часом відмовилися з дідом по-костьольному вітатись. На «Ніх бендзє похвальний Єзус Христус»(Як «Слава Ісусу Христу»), казали – «Добрий день!» замість «На вєкі векув. амен» - то як по нашому – «Навіки слава!». А на зустрічах та службах з усіх присутніх про справи діда питали більше священики чи молоді міністранти, яких отці брали з собою під час служіння підспівувати. Хоча найбільша опонентка була дома. Збирати світлу сорочку та жакетку(себто піджак, як вже було сказано) допомагала. І Біблію разом з дідом читала. Проте регулярно нагадувала, що вже старість і пора вже каятись – і до віри католицької назад навертатися. Бо, мовляв, у святої людини і смерть легка. На що дід чухав потилицю та одказував твердо. «Я, Юзю, Господа люблю і свят католицьких не забуваю. Але вірю, що смерть моя буде добра і легка. Нікому не надокучу. Але ось як будуть далі проказувать Боже Слово в собраніїї, то й помру в собранії. Я тобі кажу». І так то останнє «Я тобі кажу» завжди звучало, що можна було знати твердо – дід вірить у ці слова всім серцем, а тому в такому рішенні непорушний.
Одного дня дідусь вкотре нарубав у подвір’ї дров, зробив всі домашні справи, вимився-прибрався та пішов на баптистські збори. Зайшов туди, сів на лаву. Голос мав гарний, тому почав заспівувати. Першу пісню покаяльну – «О я грєшік бєдний», другу на подяку «Слава тобі у твоїх вратах». І відійшов у вічність. Прямо на Собранії, як і планував. Це було 5 років тому.
Не знаю, як воно там з тим хрещенням, єдиновірством і «покаянієм». Але я вірю, що мій дідусь пішов у вічність людиною, милою Божому серцю.
Молитва із постом за Екуменічну єдність у католицьких храмах триватиме до 24-го січня.
Немає коментарів:
Дописати коментар