Познайомилась на минулому тижні із цікавою жінкою. Була у неї на інтерв’ю у одному дослідному інституті. Її звуть Майя. Лікар-науковець. Дуже вродлива, з довгим розпущеним чорним волоссям та чарівною усмішкою. Поки знімали потрібне відео, розговорилися, запитала звідки походить. Із Туркменістану.
Каже, щаслива, що 25 років тому потрапила до Києва. Каже, вчилася добре в школі і любила біологію, тому вдалося вступити до Московського медичного училища. Направили в Москву за якимось міжреспубліканським обміном. Після закінчення училища Майя поїхала до батьків, мала багато амбіцій, хотіла далі розвиватися як лікар, допомагати людям в Туркменістані. Але коли приїхала, батько сказав, що працювати напевно не доведеться, бо її уже засватали. За фотографією. Знімок показали женихові і той уже погодився. Майя зібрала вночі чемодани і втекла назад у Москву.
Про своє місцезнаходження батькам повідомила через два роки. Тоді вже була на другому курсі Медичного університету та одружилася з хлопцем з України, який приїхав підвищувати медичну кваліфікацію до Москви.
Після закінчення вишу переїхала з чоловіком до Києва. Побувала на десятках міжнародних форумів, окрім туркменської, російської та української(цією володіє чудово) знає ще 4 іноземні мови, надзвичайно комунікабельна та начитана людина.
Останні кілька років Майя знову не їздить на батьківщину в Туркменістан. У неї виріс старший син, якому 22 роки, зовні дуже схожий на маму. І туркменські родичі під час кожного візиту вмовляли його залишитися в країні і взяти там дружину. Під час останньої поїздки хлопець став всерйоз говорити про те, що не має наміру залишатись в азійській країні і його ледь не побили рідні. Там і нині сватають батьки та діди, по фотографії.
Я перепитала – а чому Ваш син не хоче? – Бо далеко від Вас? Адже в мусульманських країнах чоловіки ніби ж краще себе почувають у порівнянні з жінками?
- Це брехня, – дещо суворо та емоційно відповіла пані Майя, – чоловік має багато прав, деякі багато (пробачте за грубість) баб, але вони дружини в хаті не мають. Вони мають прибиральницю, рабиню для сексу, кого завгодно. Але не жінку. Або кількох жінок. Але живуть кожен сам по собі. Він дбає про гроші, а вона про нове пузо(тобто про дітей). А діти ганяють по вулиці без штанів голими. Поки не повиростають.
Питаю – а тут? – у Вас як?
- А тут – каже, - я – це кровинка мого чоловіка, а він – моя. Він у мене – ооо-такий розумний – голова! Всім його хвалю. І простий-простий. Ми з чоловіком перемо, прибираємо, разом ходимо в магазини і ремонтуємо машину. Он вона – втрьох з сином на неї скидались, - лікар показує під вікном синю «Дачу».
Просто сьогодні Майя раніше повертається з роботи, тому заїде за чоловіком в лікарню. А коли в нього раніше закінчується зміна – приїздить забирати Майю. От така їхня любов.
Не змогла довго поговорити, бо оператор дозняв відео, а на мене чекало інтерв’ю на іншому кінці Києва.
Коли лікар провела мене на вулицю – подивилася на небо – і сказала – «Ооо – будет снежок. Точно уже завтра-послезавтра. Мы с мужем договорились, когда упадет – поедем в Карпаты на лыжи. А то я уже катаюсь, а он у меня еще нет. Готовился к докторской в прошлом году и отправил меня с малыми. А я уже свыклась – запомнила пару правил - буду его учить… Ой, простите, чето я по-русски. Вы приходите еще, я уже буду больше по делу – все расскажем-покажем».
А я собі йшла і думала – ось це, власне, і була розмова «по дєлу». Бо вона – хороший експерт і дала гарне інтерв’ю, але не було б цієї якості, якби не було б такої класної людини.
І сніг, до слова, випав - правда не завтра-післязавтра, а через 4 дні після нашої зустрічі. От тепер дивлюся, як падає, і думаю - певно, поїхали... :)
Немає коментарів:
Дописати коментар