Синдром Януковича. Хвороба сучасних українців

Після подій, які сталися в нашій країні, ми підхопили страшний вірус. Я назву його синдромом Януковича. Це хвороба розділення на своїх і чужих.

Як правило, розділ на лояльних та потенційно небезпечних трапляється зі слабкості. Людина чи група людей розуміє, що їй небезпечно бути в соціумі. З різних причин. Скажімо, злодій, який вкрав у сусідньому селі курку і знає, що його можуть у цій крадіжці запідозрити, буде боятися людей з іншого села. Його оточення розділене на своїх та чужих. Дитина, яка виросла у бідній багатодітній родині, знає точно, що люди-одинаки мають більше можливостей пристосуватися у світі багатих. І бідна, десь фінансово обмежена дитина, має схильність вважати своїх братів за близьких, а одинаків за чужинців. Жінка, яка живе в оточенні колежанок-розпусниць, але не розділяє їхній спосіб життя, до кінця своїх днів ділить жінок на своїх і чужих. Своїх, які оборонили її чеснотливість, і чужих, з якими має справу, але підступності яких варто остерігатись. Нуж-бо їхня розпуста відбере чоловіка з її подружнього лона.

Після останніх подій в Україні ми навчилися багато чого боятися. Боятися, що нас обмануть, ті що при владі, що посадять за грати, що виженуть з роботи, що в обмін на довіру, почнуть вбивати наших синів та дочок, що загарбають наше, що зруйнують наші цінності, в кінці кінців і вводячи нас в оману заведуть на хибну стежку суспільного гріха.

Щоб запобігти цього лиха – ми шукаємо способи та захищаємося. При чому від усього, від чого можливо. Ми змушені захищатися від країни агресора, але так само, ми захищаємося, чи прагнемо захищатись від усього, що нас оточує. І розділяємо. На своїх і чужих, чорних і білих, наших і не наших.

Потроху звикаємо до людей, які приїхали з Криму та сходу. Але постійно говоримо – треба адаптуватись, прийняти за наших. Впродовж багатьох років до великих міст країни масово переїжджали люди з різних інших регіонів, може, це не було так масово, але ні в кого не викликало напруження. Коли приїхали з півдня та сходу тепер – розділення за вміннями паркувати машини, чемно поводитися, працювати на рівних посадах. Ми будуємо стіни розділення.

З полегшенням дихали після ходи вірян Московського патріархату. Дійшли, минулося, обійшлося без провокацій. Вони трохи інші, тому небезпечні. Вони народились і виросли з нами, ходили в ті самі школи, живуть на одній сходовій клітинці. Але від них чомусь запахло небезпекою.

Тепер хвиля «розмовців» українською мовою. Ніхто б і не звернув увагу, що десь якийсь тренер розказує про віджимання від підлоги російською, якби дівчинонька не подала до суду. Благо, суд виявився мудрішим. Ви говорите не тією мовою, ви виросли в радянському союзі, на вас мало вплив інше середовище, значить ви небезпечні і шкідливі.

Тітка прийшла в школу і на уроці української мови двічі з дітьми промовила на уроках «Отче наш». Ця тітка небезпечна – вона може нашкодити нашим дітям. Вчителька пропрацювала в школі більше як 20 років, випустила не одне покоління випускників, але тепер за нею нагляд – вона небезпечна.

Є люди, які говорять на кухні, а є такі, що пишуть в соцмережах, створюють блоги, говорять, що вони мають інше походження – скажімо, польське, єврейське. В їхній родині інші звичаї – вони небезпечні.

Ще є небезпечні судді, юристи, журналісти, міліціонери-поліцейські – багато різних небезпечних людей. Вони можуть навчити нас красти, вбивати, грішити. Вони мають великий досвід роботи, освіту – але вони небезпечні. Просто. Невідомо чому. Недавно читала про люстрацію вчителів. Людина каже, що краще педагогів усіх вигнати з роботи, та набрати нових. Бо не так навчать наших дітей. Нас навчили, а дітей навчать не так. Це такий синдром.

Не кажу зараз, що всі люди святі – хтось робить так, хтось помиляється, хтось гармонічний, хтось хаотичний. Але наше суспільство, українське, нічим не різниться від будь-якого іншого суспільства. Де є різні люди, різні ситуації та харизми.

Недавно чула рекламу «Гоголь-Фесту» у Києві. Там назва цього року «Вавилон». Кажуть, чому Вавилон – бо люди хотіли збудувати ідеальне життя, ідеальну вежу. І на думку організаторів, це не погано, коли люди хочуть кращого. Так само, як не погано, коли говорять на різних мовах. (Бо, як відомо, саме під час Вавилону люди згрішили, і щоб не тривали довго в гордині, Бог розділив їхні мови і вони перестали одне одного розуміти). Так от, організатори «Гоголь-Фесту» кажуть, що розділення мов у Вавилоні є початком креативності та творчості – бо коли людина інша – вона не мавпує сусіда, а шукає свій індивідуальний шлях. І це цінно. Цього не треба страхатися. Цікаво, що після розділення мов люди пережили щось таке, що ніколи не були більше тими, що раніше. «Он больше никогда не будет прежним».

Досить жити дійсністю жертви. Час бути одним. У різноманітті. Як калейдоскоп. Який крутиться, постійно змінюється, але прекрасний, отой новий та інший.