Я, чесно кажучи, не знаю, як назвати цей блог. Але він про те, що я мала
змогу поспостерігати за ходом змагань Ріо з Вінниці.
Звичайно, аналіз подій в
Ріо з Вінниці не порівняти з аналізом подій ЄВРО-2012 з Києва, та й там було
всього так мало. Проте і з Вінниці мої спостереження були для мене, принаймні
цікавими.
А почалось все з того, що п’ятеро Вінничан поїхали до Ріо, я писала для
вінницького видання Вінниця.info, і спостерігала
за пригодами олімпійців.
Як виявилось, більшість вінницьких олімпійців їдуть на олімпіаду вперше, а
боксери взагалі за малу кількість днів до змагань отримали ліцензію в Ріо і
ледь не в шоці були від такого повороту їхньої долі.
Але, тим не менш, вінницький погляд на Олімпіаду-2016 цікавий, бо опертий
на людину. Це те, чого насправді бракує у висвітленні будь-яких подій,
пов’язаних зі спортом. Бо люди – це такі створіння, які насправді щирі у
вболіваннях, коли перед ними герой. Часом, міфічний, часом, розпіарений, а
часом, справді, живий і цікавий. І ось такі 5 героїв з Вінниці поїхали у Ріо.
Не про всіх я дізналася особливо багато, сторітейл був коротким і скромним,
проте мені самій було цікаво.
Наприклад, Денис Солоненко, боксер, перед поїздкою на ігри розповів, що
його тренери бережно ставляться до його здоров’я і що його група підтримки – це кохана і родичі,
а в боксера Буценка, як з’ясувалося,
незадовго до Олімпіади народилося дитя. Ну а ще – за Солоненка вболівали його
колеги з Нацгвардії.
Ось такі маленькі історії, у масштабі всієї країни про кожного спортсмена,
переконана, могли б значно зблизити українців з тими хлопцями та дівчатами,
жінками та чоловіками, які поїхали з синьо-жовтими прапорцями в Ріо.
Дівчата-легкоатлетки тренувалися на стадіонах та в залах вінницького
«Колосу», а Світлана Ахадова з іншими двома дівчатами готувалася до змагань у
Португалії. Насправді, що стосується історії Свєти, то я постійно дивилася на фотки зі зборів в жаркій країні і дивувалася, чого це їх там кругом на
фотографіях троє. Але, власне, оця регіональна розслабленість завадила мені їх
ще в часі підготовки спитати – а чого це їх троє, а не четверо. Як потім з’ясувалося, таки да, треба було спитати, бо
за відсутністю четвертої спортсменки приховувалась історія, про яку ми не знали
доки дівчата самі не розповіли – бо четверту до них на збори не відправили, як
я тренера, який був важливий цій команді.
Наші дівчата цікаві тим, що походять з сімей спортсменів, мають
чоловіків спортсменів і зростають в сімейному оточенні однодумців. У Олени Яновської брат служив в АТО.
Чудову службу справив під час Олімпіади Фейсбук та Контакт, бо попри те, що
між Вінницею та Ріо голуби не літають, і ми всі могли спостерігати за пригодами наших людей.
На фото вінницька легкоатлетка Олена Яновська. Може хтось запитати, а де ж ще одна легкоатлетка Олена Колесніченко, яка представляла Вінницю? - Не маю жодних упереджень, але вона походить з іншого регіону і представляла Вінницю на змаганнях, тому я просто і банально не знайшла про неї відомостей в місцевих виданнях. Що не кажи, а моя основна робота - не спортивний кореспондент :)
Хотілося б, звичайно, щоб понавозили медалей, але для мене цікавою була
їхня пригода на іншому континенті, серед інших спортсменів і я за них,
звичайно, рада. Шкода, що в Ріо не поїхали з України вболівальники. Ну і
бракувало місцевих фан-клубів. Хай би по навішали якихось плакатів з портретами
спортсменів в центрі міста. Думаю, це було б не зайвим.
Ось така історія. Сподіваюсь, ми ще дізнаємось багато нового про пригоди та
досягнення наших спортсменів. Бо вони молодці.
Нагадаю, раніше я говорила про душевність і культуру вболівання - я не змінила свою думку про це:
Немає коментарів:
Дописати коментар