«Железная леди». Режисер Філліда Ллойд

Переглянула фільм «Железная леди» (реж. Філліда Ллойд). Про Маргарет Тетчер, трагедію останніх років її життя (чи може часи відплати за роки активності) та період політичної та економічної кризи, яка зрештою, привела до становлення Англії. Стрічку транслювали рік тому у кінотеатрах, проте я переглянула її тільки тепер.

Часом задаємо собі питання – як довго триватиме в країні псевдотетчеризм – коли живемо із затягнутими поясами проте без часових на це рамок та конкретної мети. Помираємо, проте у відповідь отримуємо песимістичні прогнози та нарікання. Песимізмом переповнені ЗМІ, як наслідок – маємо апатію суспільства до політичного життя, відсутність мотивації до дій, які, власне можуть це суспільство змінити та нове коло нарікання – на народ, який вартий такої влади та такого стану речей, до яких звик. Не менше(а може навіть більше) нарікань можна почути у настроях сусідньої, тепер уже євроінтегрованої Польщі.

В основу сценарію фільму закладено надзвичайно цікавий внутрішній конфлікт людини, яка готується до тілесної смерті. Тетчер замість прощатися – не погоджується на прощання з людьми, які супроводжували її впродовж життя та відмовляється від факту хвороби та безвиході. Здається навіть, що самі герої, які супроводжували її у політиці переслідують її у роки пенсійної немочі.

Так, у непрямий спосіб режисер «Железной леди» переконує глядача у неминучості життя після смерті та, напевно, закликає до відповідальності за роки, прожиті на землі. Натякає на зустріч, яка чекає на кожного після смерті.

У останні дні життя колись успішна жінка-політик переживає своє чистилище, або ж ретельне до нього приготування. Здається навіть, що саме ці роки чистилища є центральними у її захопливій історії.

Віра у вічне життя, вищі цілі, неминучість відплати та відповідальності за вчинене. Це, напевно, найкращі ліки від нарікання і апатії для сучасного суспільства. Ми змушені відмовлятися від політики псевдотетчеризму та робити це агресивно. Журналісти, громадські діячі, та просто небайдужі покликані помічати та вказувати на помилки влади, заявляти про хиби публічно. Проте варто вчитися здорової агресії, яка нищить ворогів народного блага, проте не відбирає ключі від вічності.

Тут важко не пригадати Ісуса, який викидав торговців із храму, проте тут же за них молився, благословляв і зцілював зі словами «Мир мій даю вам».

Гарна стрічка до перегляду в період Адвенту.

PS. Сама героїня Маргарет Тетчер ще жива, стрічка їй не сподобалась. Проте біографи политичної лідерки сценарієм цілком задоволені та підтверджують, що у ній справді розкрито природу зовні сильної жінки-політика