Чому я закохуюсь у ровесників

Про відносини чоловіка і жінки дуже багато говорять в сучасному світі. І на тренінгах, на різного роду тематичних зустрічах, у церкві. Я дівчина – тому маю право говорити про відносини з хлопцями. Чому ні. І моя тема, а напевно, і харизма – закохуватись у ровесників.

 

Навіть тоді, коли мені було 16, і, традиційно, дівчата захоплювались дорослими і досвідченими – я закохувалась в ровесників. Коли я вчилась в університеті – закохувалась у ровесників. Коли навіть вийшла з батьківського дому і почала займатися серйозною політичною журналістикою – мене всерівно притягували, і притягують однолітки-ровесники. І чим ближча дата народження, тим цікавіше.

 

Думаю, це тому, що мені подобається той час і місце, в якому перебуваю. І той життєвий маршрут, який проходжу. Я задоволена тією Оксаною, яку бачу у дзеркалі, тому цілком задоволена тим однолітком, якого зустрічаю. Я переживаю щире захоплення, коли бачу людину свого віку, яка любить цей світ.

 

Але в любові до однолітків є також мудрий задум Бога. Бо коли приїжджаю до своєї бабусі в село і бачу там старших жінок, чоловіки котрих вже років 10, як повмирали – стає шкода тих моїх знайомих дівчаток які поодружувались чи водяться з чоловіками на з 10 років старшими. Бо очевидна перспектива їхньої старості ще додаткових плюс 10 років життя після смерті чоловіка. Це, звичайно, дуже романтично, коли підстаркуватий-хитромудрий жених і юна наївна наречена – перші кілька років сімейного життя ох як романтично. Але на старості важко жити жінці одній.

 

Ви не подумайте, я за кохання, яке не має меж, я за романтику, я за те, щоб кожен був щасливим і побудував життя, яке приносить радість. І я, чесно, не думаю особливо про вік, коли закохуюсь в ровесників. Я просто собі закохуюсь в ровесників. Такий дуже відчутний виняток був в моєму житті хіба раз – але все одно потім було прикольніше, коли зустрічала ровесників.

 

До чого я зараз це кажу: до того, що Бог продумав цей світ гармонічним. Нам здається, що світ, в якому ми живемо не такий, що люди, які нас оточують – неправильні, що події, в які ми вплутуємось – неактуальні, що завдання, які перед нами повстають – нелогічні і дурні. Але це події, з якими ми ровесники.

 

Я сьогодні люблю цей Київ після Майдану, з яким ми ровесники, цю Москву, яка неочікувано для мене зустріла мене молитвою за мене, з якою ми тепер ровесники, цих хлопців, які мають третій десяток і «ума нє приложат, как дальше жить своей жизнью, которая вроде уже во многом свершилась, а во многом еще не осуществилась» - бо ми ровесники.

 

Сьогодні в Україні день тиші, заборонено говорити про політику. І Слава Богу! Краще подумати про ровесників.

 

 До слова, мої бабуся Юзефа з дідусем Антоном теж були ровесниками. Народились в один рік. Дідуся уже давно немає. Молиться за нас у небі. Здоров’я у чоловіків слабше, тому треба їх підтримувати, щоб довго жили. Ровесники.