У дощ

Пахне меленою кавою, слизькою львівською бруківкою та капелюховою жінкою. Саме у таких капелюхах ходять поважні львівські газдині. Вони здаються такими душевнобагатими і якось не по-українськи вродливими. Як я з моєї мрії. Врівноваженими, певними. Достойними партнерками для своїх чоловіків і авторитетними мамами. У них вродливі розважливі сини та хазяйновиті дочки. Ну ще може трішечки вредні - бо що за молодість без цього. Але для них дуже авторитетні їхня мати. Бо вона знає всього багато і дітей вражає її врівноваженість і теплість. Її виховував львівський дощ. Який досить таки часто лиє.

А коли він крапає, хочеться лише сидіти в затишній кав'ярні, розмовляти про щось велике з хорошим і мудрим. Найкраще з хлопцем. Про життя. Про Бога. Про вірність. Душу. Чистоту. Правдивість. І любов. До життя, Бога, праведності і чистоти.

Таки мені сподобався дощ.