Про мій досвід допомоги сиротам через соцмережі

Вперше в житті проявила ініціативу допомогти дітям у інтернатах. І розумію, наскільки це важлива, але й важка місія. Важлива, бо в Україні у сиротинцях перебувають 30 тисяч дітей, а держава, як відомо, не має грошей, щоб їх вдосталь фінансувати. Та й гроші не замінять родину. А важка, тому що так насправді про проблему сирітства знають усі, проте робити щось, щоб таких дітей стало менше, або навіть допомагати дитині – переважно у нас немає часу.

Як і у мене зокрема. Мій досвід допомоги дітям можна порахувати на пальцях. Коли була редактором корпункту 5-го каналу, мої журналісти знімали пару акції а-ля депутат дарує ліжечка, ще якось дала пару гривень волонтерам, які збирали гроші на якусь(вже так давно було, що не пам’ятаю яку) цінну річ для інтернату у Тиврові. А торік, вже у Києві, 11-го листопада вперше долучилася до молитви за покинутих дітей і проводила молитву в їхньому намірі у соборі святого Олександра, розмістила пару роликів про усиновлення у соцмережах, щось розповіла про це друзям. Узимку колеги з Першого національного збирали чобітки для дітей. Редактор Анжела Руденко пропонувала долучитися до акції, проте в мене своїх малюків немає, тому й не звернула увагу на ініціативу й вона пройшла повз мене.

Цього разу у період, відверто кажучи, осінньої депресії, захотілось зробити щось добре і зініціювала збір іграшок для дітей. Спочатку вирішила зробити це серед друзів ВКонтакте і в Фейсбуку. Адже маю там – не мало не багато – більш ніж 800 друзів. Розвісила оголошення, що збираю іграшки – та навіть злякалась, бо колеги почали писати – «Обережно! А що будеш робити, якщо тобі понавозять мішки іграшок?!!». Я ледь не злякалась, але акцію продовжила. Через тиждень торбу з іграшками принесла моя колега з ТВі Таня Шустрова. А ще через пару днів зателефонували волонтери з фонду «У колі друзів» та уточнили, що найкраще дарувати розвиваючі ігри, бо вони допомагають дітям. Написала про це оголошення з номером свого мобільного і стала чекати.

Коли минуло майже тиждень і про іграшки – ні дзвінка, вирішила створити групу у ФБ та ВКонтакте, та розіслати запрошення колегам, які мають авторитет у редакціях і активні у суспільному житті. Із запрошених приєдналися одиниці. Проте, коли запросила додому на чай подружок з «Газети по-українськи», погодились оголосити в себе в редакції та розіслати листи колегам на скриньки. Кажуть, що вже навіть принесли одну настільну гру. Через три тижні акції іграшки передала ще одна подружка-колежанка із ВК.

До 11-го листопада три тижні. Маємо – грубо кажучи – три людини, які зголосилися підтримати соціальну акцію, три невеличкі пакунки із іграшками(враховуючи мій) і один ігровий набір із перспективою на більше.

Перший мій висновок. Самі оцінюйте мою та соцмережівську продуктивність у проведенні подібних акцій. Але іграшки – все одно приносьте! Зараз ще створю блог-спот-сторінку. У ній напишу імена тих, хто принесли іграшки та назви редакцій та організацій, які долучилися до збору. Нові подарунки для сиріт буду фотографувати і показувати. Але найважливіше – 10-11 листопада вони поїдуть до сиріт.

Наразі дякую за увагу. І приймаю дзвінки від охочих подарувати щось дітям. Це можуть бути настільні іграшки, машинки, книжечки, розмальовки, засоби для роботи руками - ножички, кольоровий папір, набори для шиття, малювання і так далі. І щоб були у гарному стані - бо це ж подарунки дітям