Переглянула днями стрічку Вольфгана Петерсена "Лодка". Історія групи чоловіків, які під час війни провели два місяці на під водою на підводному човні. Ризикували життям, дивилися у вічі смерті, проте рухалися вперед, бо ще раніше зробили вибір провести частину життя на дні океану.
Думаю, кожен із нас має у житті такий човен - дорогу, яку обирає для себе - це родина, професія, друзі, або навіть дім у якому живе чи хоббі яким займається. Цей човен може здаватися тягарем, а може бути благословенням. Залежить від того, як ми до нього ставимось. Може нас втопити, а може переможцями винести на берег. Принести успіх, насолоду від життя і в кінці кінців - привести до Божого царства.
Важливо, що в цьому човні нам практично неможливо бути насамоті. Навіть коли нам здається, що навколо просто таки нікого немає - ми всеодно беремо когось у свій човен. І разом або тонемо, або випливаємо. Або топимо ворогів, або втікаємо від небезпеки. Цікаво.
У фільмі головний герой - капітан судна помирає після того, як тоне його човен. Бо як інакше - життя в цьому світі без цього світу - справа нереальна. Прикольно усвідомлювати себе капітаном у плаванні. А ще прикольно, що в кожного свій човен і він в ньому капітан. Така собі багатогранна реальність...
Немає коментарів:
Дописати коментар