Сьогодні у музеї воскових фігур вдивлялася в очі Пушкіна та Єсеніна та думала - цікаво, а чи передбачали ці хлопці, що через сотні років риси їхнього обличчя буде ретельно вивчати журналістка Оксана Тупальська - людина епохи інтернету, швидкісного переміщення з однієї точки світу та зневаги до історії. Переконана, що ці люди відчували себе посланцями до своїх сучасників, які прийшли у світ, щоб жити своїм життям. Нелогічним, безумним та ризикованим. Але щасливим - повним пристрасті, запалу та динаміки.
Люди дуже люблять писати закони. Потрібні вони їм - не потрібні, але людям конче хочеться законів.
Якщо ти працюєш в офісі, на тебе навішають корпоративні правила про фірменний дрес-код, голівудську усмішку, якою конче необхідно зустрічати клієнтів та лейбу успішності, бо якщо ти не знаходишся у руслі стилю - ти не маєш шансу на успіх.
Якщо ти ходиш в церкву, ти конче маєш тримати перед усіма марку, чітко дотримуватись правил таймменеджменту та жити за чіткими правилами, порушення яких - смерть.
Якщо ти політик чи начальник - ти конче мусиш ходити з надутою пикою, тебе мусять боятися підлеглі, а краватка має відповідати кольору черевиків, бо що яскравіші фарби - тим чомусь нижчі пошана і авторитет.
Якщо ти простий середнього статусу заробітчанин - тобі розкажуть, як ти конче мусиш жити, за яким графіком, скільки працювати та як часто мріяти про те, щоб стати начальником.
Якщо ти жінка, тобі розкажуть як ти мусиш виглядати, скільки їсти та якого кольору носити макіяж.
А ще перед смертю обов'язково треба зібрати одяг для мандрівки до гробу, замовити гарне місце на кладовищі та оббити кілочками. Це теж такий неписаний закон - чим багатший мрець, тим дорожчий пам'ятник.
А ти просто можеш бути щасливим. Просто так. Всім назло. Незалежно хто ти і де ти, cкільки заробляєш, у кого закохуєшся, з ким тобі смакує чай чи кава, що ти їси та за яким живеш графіком. Просто собою щасливим. Поза стандартами. В образ такого чоловіка навіть після його смерті хочеться вдивлятися.
Немає коментарів:
Дописати коментар