Авраам попросив присягу в слуги, щоб взяв тільки семітку – тільки зі свого клану та своєї віри. Бо в першу чергу думав про віру. Однак якби взяв якусь іншу кандидатку для Ісаака, свого сина, вона б внесла своїх богів, свої фігурки в торбинці. З золота, срібла, дерева.
Але тепер, особливо тут, в нашому краї, ми є в ситуації, коли не завжди особа віруюча є найліпшим кандидатом на подруга. Колись так казав, що перевір, чи він віруючий, а потім перевір, чи є аксіологічним, етичним той кавалер чи та панянка.
Але зараз що частіше кажу, що зараз ситуація протилежна, аніж та, що була колись. Що тепер важливіша аксіологія. Бо що з того, що хтось вірить, якщо не здатний кохати. То ж краще одружитися з кимось, хто не вірить в Бога, але вірить в любов. І буде здатним кохати.
Як Ісус. Він почав ці зміни. А навіть не Ісус, лише Старий Завіт.
«Ідіть і старайтеся зрозуміти, що означає – хочу милосердя, а не жертви».
Швидше милосердя. Найкраще, коли і милосердя, і жертва. Але якщо б я, Бог, мав би щось вибирати – то хочу більше милосердя аніж жертви.
Хочу любові більше аніж віри і культу.
Зрештою, подумайте: в часи переслідувань шукаєте сховку для себе, місця втечі: чи дійсно буде мати для вас більше значення хто вас прийняв і сховав – чи то будуть люди віруючі чи невіруючі? Чи для євреїв тих часів, які ховалися в ульмів мало визначальне значення чи то гарячі віруючі? Чи швидше те, що нададуть їм допомогу і пустять під свій дах?
Отже, має значення, чи проявлять любов, ризикуючи своїм життям, а не те, чи віруючі чи невіруючі.
Дослідження IPN (Instytut Pamięci Narodowej – інститут народної пам’яті) показало, що віруючі католики не становили надрепрезентативної групи в порятунку євреїв. Пропорційно однакова кількість була як віруючих, так і невіруючих. Розумієте?
Має значення любов.
Сумління.
Мужність.
А віра вже згодом.
Милосердя – більше аніж жертви…
Віра має допомогти нам бути мужніми, чесними, готовими до любові. Але виявляється, що ми не є монополістами. Атеїсти – з якими Бог теж кооперує, лише не через благодать віри, але через благодать освячуючу – є здатними до великих речей. До яких віруючі часом не здатні.
Як у випадку порятунку згаданих вище євреїв.
Тому якщо йдеться про одруження – найважливіше чи твій хлопець, твоя дівчина – це особа сумління. Чи це особа шляхетна, котра гидується насильства, маніпуляції, і яка гидується і не допустить, щоб хтось чинив насильство.
Чи це особа відважна, мужня? Яка відповідає за свої рішення? Вірна?
Лише згодом після всіх цих чеснот можна запитати, чи віриш в Бога чи ні. Бо напевно в таку людину Бог вірить.
І вистачить.
Зрештою, як буде шляхетною, вона, невіруюча, і «я», віруючий, то може дійде до віри. А може і ні.
Щоразу більше стаю прихильним словам Рацінгера, що віра насправді є благодаттю. Яку Бог не всім дає. Однак чесність є благодаттю, яку Бог дає всім.
І, на завершення: Матей зібрав собі колег і колежанок, тобто, товариство з зірки. Але виявилося, що не такий той чорт страшний, як його малюють. Що не таке то товариство з звірки як те, що б було з-під яскравого сонця. Виявилось, що то гарні люди – слабкі, але не такі вже й злі.
Виявилось, що фарисеї – не гарні люди. Хоч загалом сильні. Що за сила волі і рішучості – але злі. Підняли руку на нашого коханого Господа Христа. І його вбили.
Бачите, до чого веде побожність без любові?
Побожність, яка не здригнеться перед тим, щоб штурхати когось. Ось до чого веде побожність. Яка готова штурхати. Митники і грішники не штурхнули Бога. Хоч не мали віри аж такої.
Я, подібно як євангелист, стаю по їхню сторону. Ґрунт – то шляхетна людина. А віруючий чи невіруючий – справа інша.
Чи з тої чи з іншої партії… не так важливо.
Вроцлав, 4 липня 2025 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар