Бог виводить народ з Єгипту. Народ є вигнаним злими людьми. І Бог карає злих людей.
У нашому житті ці аспекти також присутні. Зокрема, ведення боже і виведення. Нажаль, вигнання злими людьми також присутнє. І найкраще, щоб після всього ми увійшли у третій етап – коли Бог вступиться за нас, добрих, і покарає наших противників. Показово, на наших очах.
Добре, щоб так було. Аби все завершилося тріумфом Бога і добрих людей. І ганьбою злих.
Таке боже ведення, яке полягає на виведенні досвідчуємо. Передовсім
ми є виведеними з вод плодових наших мам. Там нам в животі під серцем було
добре. Раптом щось сталося, почався перший етап цунамі, води відійшли, і потім
ми були змушені залишити лоно матері. І таким був наш перший вихід.
Ще один вихід, який я пам’ятаю – це вихід з дитячого
садка. Там було гарно, мав два перші кохання, зі сніданком, з бабунею. Я був у
садочку в сестер монахинь в Познані. Тому одним коханням була монахиня. І там
було дуже гарно… J
І потім травматичним був перехід в молодшу школу – єдину в
Польщі, хорову. Мав тоді гарний голосочок.
А потім другий вихід – перехід з молодшої школи до ліцею.
А одночасно до антикомуністичного підпілля. То була справа дуже серйозна. Як показує
історія святого Гжегожа Пшемика, ліцеїста, вбитого комуністами. Це був мій час
битви з обридливим комунізмом.
Ну і був вхід до Оази. Серйозний вихід і вхід до раю на
землі. До особистої віри, як казав Бляхніцький – віри, що походить з рішення.
І потім був наступний вихід. Як і в вашому житті. Хотів після
завершення ліцею піти на навчання, але так вийшло, що пішов до монастиря. Не міг
витримати. Ви, певно, тоді йшли на навчання, або в подружжя, або і в одне, і в
інше, ще якесь третє.
Наступним таким виходом, веденням божим, трохи
травматичним, був мій виїзд в Україну. Не хотів, але погодився.
А потім були щоразу серйозніші виходи в інші країни. Я,
котрий на любив подорожувати, мусів постійно бути в мандрах до близько 20-ти
країн. Брати мені заздрили, а я заздрив їм, що можуть сидіти в монастирі, а я
був змушений бігати світом. І так 30 років.
Потім увійшов в такий етап, коли мене виганяли. Щоразу більше
мене гнали, як мені видається, люди злі. І маю в пам’яті 3 серйозні вигнання. Кожне
з яких серйозніше за попереднє. Хоча це нічого у порівнянні з Сибирійськими
вигнанцями. Але, попри все, який мученик, такі і вигнання.
Чи дочекався миті, коли Бог карає на моїх очах злих
людей? – коли йдеться про одне з тих вигнань, то досвідчив цього. Всі, хто
спричинився до мого вигнання були згодом розбитими Богом, і порозкидані. А я
був повернений. Щось незвичайне було.
А коли йдеться про інше вигнання – чекаю поки Бог на моїх
очах показово покарає моїх ворогів.
Прикладом і унаочненням, що наше життя є виведенням нас Богом, і що треба очікувати на вигнання злими людьми, а також що можна надіятися на тріумф над злими людьми, а також на повернення, або на гарний вхід, є Євхаристія.
А конкретно – факт, що хостія не є хлібом із закваски.
Ми разом із церквами східними до 8-9 століття також
використовували хліб із закваски. На початку, в перших століттях, коли
більшість християн були юдеохристиянами, єврейського походження, ймовірно
використовували мацу, тобто, бездріжджевий хліб, тонкий. Але потім, не знаю
чому, ми, християни, увійшли в використання на Євхаристії хліба звичайного. Певно,
аби трохи відрізатись від єврейської традиції, від юдаїзму. Щоразу більше входило
поган, тобто етнохристиян до церкви. Тому ймовірно, ми приймали хліб, який
використовували погани, тобто нормальний, звичайний хліб.
Але приблизно з 8-9 століття входимо в етап хостії –
використання бездріжджевого хліба. Не маци, але хостії. Має значення, що то не
є маца, бо то не є повернення до юдаїзму, але з’являється фірменний продукт,
наш, римсько-католицький. Нікого не наслідуємо. Але маємо хостію.
Це має символічне значення. Бо хліб без закваски означає, з поспіхом виготовлений, а також гірший на смак.
І хостія означає, що в поспіху
– тобто, ми завжди будемо не готові, навіть якщо це не буде здійснено з
поспіхом в прямому розумінні слова, то ніколи ми не будемо готові до того
божого ведення до кінця. Завжди буде трохи чогось неприємного, але потрібного. І
нехай ця хостія, хліб Євхаристії нам про це нагадує…
Що кожен вихід може бути важким, кожен шлях важким, кожне
впровадження може бути важким, що вигнання людьми може бути прикрим. Але,
зрештою, ця хостія замінюється в солодкість в нас. і часом навпаки – дуже смакує.
Бо на нас чекає тріумф над злими людьми, і, зрештою, над злими, якими є ми самі. Але на хостія, чому не маца – бо це має бути якнайбільше ефемерична, делікатна, субтельна, урочиста, де більше світла, аніж муки/борошна. А в маці є більше борошна і загалом світла. Якщо хостію піднести до світла, буде більше світла аніж борошна. Більше ефемерності аніж матерії. Якби я впустив хостію, вона спадатиме на патену делікатно, як пелюстка троянди або листок. Або бабине літо – яке буде танути в повітрі.
Про що має це нам нагадувати? – про Господа Ісуса, котрого Бог вивів, котрого люди виганяли, а Він був делікатним.
Не лише був делікатним, міг також кричати, але зміг бути тихим, спокійнесеньким, не відкидаючи свій тягар. А навіть якби наступив на тліючий кнот, не гасив би його. Але, зрештою, попри, чи може завдяки, чи може в тій делікатності, звершуючий суд. І входячи в своє ефемеричне урочисте, наповнене світлом небесним своє воскресіння.
В делікатності але й переможності Христа
усвідомлюємо суть святої хостії.
Вроцлав, 19.07.2025
Проповідь під час Євхаристії
Немає коментарів:
Дописати коментар