Корзиночка для Еліс

У світлому містечку з невеличкими будиночками, які сплелися кольоровими дахами, жила-була Еліс. Її довге кучеряве волосся з русявими відблисками розвівав теплий південний вітер, а  очі були такими світлими, що про їх красу знали усі жителі цього затишного містечка. У далекому від будинка Еліс районі жила пані Попелюшка.

 

Це була жінка зрілого віку, яка постійно носила червоні капелюхи і всі сусіди називали її Попелюшкою. Її справжнє ім’я не пам’ятали навіть найближчі друзі. А просто кликали Попелюшкою.

Одного дня пані Попелюшка попросила місцевого хлопчака на ім’я Річі, що у майбутньому мав вирости у красеня Ричарда, віднести до Еліс невеличку корзиночку. Корзиночка була плетеною з сизого віття і вкрита невеличкими квітами. На дні корзиночки зберігалося щось дуже цінне у пакуночку для Еліс.

«Любий Річі, прошу тебе піти на інший кінець нашого містечка та провідати панянку Еліс. Але прошу не дивитись на дно корзиночки, бо пакуночок для неї – це щось дуже-дуже цінне»? - просила пані Попелюшка.

Юний Річі був вихованим і інтелігентним хлопчиком, тому погодився виконати бажання пані Попелюшки та не чіпати пакуночка на дні корзиночки. Тим паче, що і він дуже шанував пані Попелюшку, та навіть трошки її любив.

Річі біг, підскакуючи бруківкою затишного містечка, і обережно притримував невеличку вквітчану корзиночку для русявки Еліс. На розі одної з вулиць Річі зустрів свого друга Мартіні. Хлопчак здивувався, чому його друг Річі біжить з такою уквітчаною і тендітною корзиночкою, які у їхньому містечку носять панянки та пані.

- Що  це ти несеш у цій барвистій корзиночці? - запитав Річі його друг Мартіні.

- Це  передача для нашої колежанки Еліс. Пані Попелюшка просила передати, але не сказала, що там приховала, - відповів Річі.

- А може там якісь сріблясті коралі, подібні до тих, які носять панянки у нашому затишному містечку? – припустив Мартіні.

- Можливо, - відповів Річі та поскакав далі.

Бруківка у невеличкому містечку була викладена гладенько і Річі дуже любив дзвін підбитків на своїх бутах, коли скакав з камінчика на камінчик. Він уявляв собі задоволене обличчя Еліс, коли вона розгорне пакунок у маленькій корзиночці ,та одягне на шию красиві коралі.

На розі однієї з вулиць біля затишної кав’ярні Річі зустрів свого дядька Петті. Дядько відкрив обійми, коли побачив Річі, та міцно його обійняв, вітаючи.

- О, дорогий племінничок Річі, який ти засмаглий, та як світиться від радості твоє обличчя! Але чекай-но, що це в тебе за така, трошки дамська, корзиночка, і чому у ній такі дивні квіти?

- Це корзиночка для Еліс. Її попросила віднести пані Попелюшка, - відповів Річі.

- Ах, так, пані Попелюшка, - почухав потилицю дядько Петті, - певно, склала на дно корзиночки якісь дивовижні солодощі. Як же зрадіє твоїй передачі Еліс!

Дядько Петті ще раз обійняв свого племінника Річі та потеребив долонею його зачухране вітром волосся. А Річі побіг далі. Він навіть принюхувався до маленької корзиночки, і часом йому здавалось, що корзинка пахне корицею, а часом – меленим тмином та кавою. Річі був переконаний – пакуночок у корзиночці точно потішить панянку Еліс!

Дорога містом закінчилася та привела до невеличкої річки, через яку слід було переплисти, щоб дістатися до двору, де мешкала панянка Еліс. Річі підійшов до місточка, де у невеличкому човнику чатував дідусь Олесь. Вусатий старий зрадів візиту Річі, бо вже дуже довго чекав на пасажирів для свого невеличкого човника:

- Ох, Річі, сідай зручно до мого чарівного човника. Та зачекай, не квапся. Подивись, як мило плюскає вода під моїми старенькими веслами. А які гарні краєвиди відбиваються у воді нашої тихої міської річки!

Річі спостерігав за плавними рухами дідуся Олеся, за його вусами, які віялися від вітру, та тихим і затишним поглядом. Здавалося, дідусь Олесь так близько, але водночас так далеко – його погляд ніби розчинявся у дивовижних роздумах.

«Дідусь Олесь напевно має знати, що приготувала пані Попелюшка для моєї колежанки Еліс», - розважав Річі, та дивився на маленьку корзиночку.

- Ти, напевно, хотів би знати, що сховано у цій маленькій корзиночці,  - звернув дідусь Олесь погляд на Річі, - певно, якісь чудернацькі трави, щоб вмивати її юне обличчя, та пахощі для русявого волосся, - протягнув дідусь Олесь.

Річі вийшов зі старенького човника, ввічливо попрощався з мудрим дідусем Олесем та неквапно пішов до будиночка Еліс.

Коралі, запашні солодощі, чудернацькі трави крутилися в уяві юного Річі. Він не знав, що ж це таке приховано на дні корзиночки для Еліс, вкритої дрібними квітами.

Річі відхилив невеличку фірточку, побачив у подвір’ї русявку Еліс, широко усміхнувся, як і годиться у їхньому затишному містечку, та протягнув Еліс корзиночку від пані Попелюшки.

Панянка провела хлопця своїм глибоким та відомим своєю красою на усе містечко поглядом, а потім - почала роздивлятися, що ж це лежить на дні чарівної корзиночки. Між кольоровими пелюстками пані Попелюшка заховала невеличкий згорточок, зав’язаний тоненькою стрічкою. Еліс взяла до рук дарунок, поклала на полу свого широкого уквітчаного плаття та почала обережно розгортати пакунок.

У м’якій рожевій тканині були замотані невеличкі дитячі капчики. Саме такі, які одягають на ніжки щойно народжених малюків.

«Ось ці маленькі капчики з твоєї ніжки, дорога Еліс, збереглися у моєму домі з дня твого народження. Я зберегла їх з часу, коли в моєму домі гостювала твоя мама із тобою ще немовлятком. Збережи це твоє перше взуття та завжди пам’ятай, що куди б не пішла твоя тендітна ніжка, вона пам’ятатиме ті найперші кроки, які робила, коли пізнавала цей прекрасний світ, ті відчуття, які мала коли вперше торкалася землі, ту слабкість перед чимось більшим і невідомим, та ту силу, яка дозволяє шукати впевненості та нових відкриттів», - розказала у невеличкій записці пані Попелюшка.

Еліс була щаслива. Вона вдивлялася з зачудуванням в ці маленькі капчики, дякувала своєму колезі Річі, та просила обійняти пані Попелюшку, яка так старанно зберігала капчики для Еліс.

«Яка прекрасна корзиночка від пані Попелюшки», - тішився веселий Річі, повертаючись до свого затишного будиночка до іншого куточка тихого містечка.