субота, 12 вересня 2015 р.

Чим особливий мій майже рік роботи в Католицькому Медіа-Центрі

Уже кілька тижнів, як пішла з КМЦ і збираюся написати цей міні-звіт. 
Не можу в заголовку сказати, що для мене це рік «неймовірний» чи «мегацікавий». Рік, як рік. Напевно, були речі набагато в професійному плані цікавіші. Але, думаю, той факт, що я там була, був корисним і для мене, і, сподіваюсь, для цієї церковної структури. І розкажу чому.

1. Перше – я мала можливість познайомитися з єпископами і священиками, які мають різні харизми в католицькій церкві. Думаю, це корисно бачити в своєму регіоні трошки ширшу картинку, аніж навчили в своїй парафії чи у власному колі спілкування.

2. Окрім того, в період після виборів, коли іде війна, а наші телеканали переживають дуже швидкі і неочікувані часом зміни, мені було важко до кінця зрозуміти, де сьогодні є правда, про що необхідно почути, дізнатися глядачеві.  Цей шлях – говорити про віру і любов – має більшу передбачуваність позитивних наслідків.

3. Наступне – впродовж кількох останніх років я мріяла втілити в життя промо-справи, боюсь назвати це голосно проектами, але мені хотілось випробувати ці технології на міцність. Для свого особистого блогу не хотіла це робити, бо акції чийогось імені переважно сприймаються зневажливо. Та й навіщо.

Зрештою, за згоди керівництва КМЦ зробили зимовий конкурс новорічно-різдвяних історій «Почну новий рік молитвою». З призами від Медіа-Центру, добрими словами.

Ця акція, так би мовити, народилась, трохи раніше. З політичних причин. Вірніше не мала політичного характеру, але внаслідок політичних подій. Коли працювала на каналі ТВі знімала сюжет про людей, які не бажають в ніч на Новий рік дивитися промову Президента Януковича. З різних причин. Я кілька днів носилась з цією темою і думала: ну так, ми принесли з радянських часів традицію бухати під ялинкою і слухати президента. І так воно з року в рік. А що ж тоді робити, якщо не бухати? Ну і вирішила запросити людей до молитви. Тоді до групи в соцмережах приєдналося трохи людей, але не багато. Більшість писали у перший день Нового року – мовляв, а чому не організувалися раніше, не зробили ширше. Цього року, коли акція мала частину, так би мовити, другу, я не говорила про жодні причини чи політику. Але виключно про молитву. Ну і коли презентувала свою ідею КМЦ, теж не згадувала про жодну політичну історію. Бо, може б і не погодились, не знаю. Але, зрештою, люди відгукнулися на заклик молитися, до групи приєдналося багато людей, разом із представниками телеканалу EWTN та Радіо «Марія» – людьми молитви, проголосували  за переможців конкурсу історій. Сподіваюся, традиція молитви у перші дні нового року житиме і процвітатиме.

Цікавим для мене експериментом було використання для акції «Почну рік молитвою» онлайн-іграшки «Елочка-2015». Я не ігроман, але способом експерименту навіть за допомогою такої забавки залучила трохи людей до акції.

Ще одну пригоду разом з друзями з Білорусі зробили в час Великого Посту. У різних соцмережах українською, російською, англійською мовами писали про піст, ділилися цікавими роздумами. Думаю, коли робиш щось спільно, це дуже цікаво.

4. Я змогла відкрити деякі свої харизми. Вони не дуже відповідали потребам КМЦ, але є цінними для моєї наступної діяльності. Наприклад, мобільність у співпраці з іншими людьми. Зазвичай у волонтерство важко залучити людей, які працюють у престижних компаніях і мають авторитетні роботи – хоча б тому, що бояться, що не впораються з основними завданнями в місці праці, не люблять комусь наобіцяти, а потім виправдовуватись, що не можуть вкластися в графіки тощо. І ось я втрапила точно у цю аудиторію своїми пропозиціями про спільні справи, оскільки пропонувала їм робити це недовго – півтора-два місяці. За такий час ми встигали ефективно попрацювати, отримати нові навики в здійсненні он-лайн проектів і не набриднути одне одному. Думаю, оце відчуття завершеності мотивує мене до наступних справ уже з іншими людьми і допомагає знайти друзів.

5. Співпраця з католицьким проектом допомогла мені врешті зустрітися з католицькими журналістами. Я збиралась зробити це кілька років і ініціатива єпископа і керівництва КМЦ організувати з’їзд для колег була, напевно, корисною.

Залишитись надовго в подібного роду організації мені не дали кілька моїх особливостей: це що я все ж таки почуваю себе світським телевізійником, а не консультантом з питань куди пішов і кому що сказав Папа і його кардинали. При всій повазі до ієрархії, мені це не цікаво. Це як в школі урок хімії – він може і корисний, але я не особливо про нього мрію. Мені пощастило досі працювати з інформацією, яка викликає в мені живий інтерес. Навіть розповіді про американських бабів, які брали участь в талант-шоу, а тепер позують для українських фотографів мені цікавіші, ніж поважні навчання. Ну бо там можна подумати, подивитися в метро на наших, перепрошую, бабів, порівняти, в чому вони ходять. Ну а які почуття і думки може викликати чергова промова кардиналів, що типу як одружуєтесь, то робіть те-то. Ну, хіба я одружуюсь? Може колись і зацікавлюсь. Але я знаю, що є у кардинальських новин своя аудиторія, є люди, які всі ті справи люблять, вивчають, аналізують – от не буду перебивати в них хліб.

Краще як робити щось, то чесно.

Думаю, світським журналістам типу мене варто отримувати подібного роду досвід у структурах своїх церков – православних, католицьких, протестантських – хто звідки. Може, не на довго, але приходити, попрацювати, поділитися своїм досвідом, отримати церковний. Ми ж ходимо на курси з підвищення кваліфікації.

До слова, про курси – поки була в КМЦ, пройшла курси з Піару і Фінансового менеджменту, записалась на заняття про стрес, вже довчилася пізніше – просто графік роботи, який близький до того, який вказаний в українському законодавстві, дозволяє забезпечити собі невеликі можливості навчання назовні.

Також, поки працювала, понапридумувала собі деякі ідеї. В КМЦ не вдалося їх втілити, бо найважливіше, що зараз потребують подібні структури трохи прокачує (це я про гроші), ну, це тому, що люди, які керують такими проектами, не вважають, що це найважливіше. Перебір ідейності над реальністю людського споживацтва – це хвороба не лише церковних медіа.


Отака історія. Місце, де багато молитви, ідейності, трохи релігійності, трохи актуальності. Сподіваюсь, я не нашкодила цьому медійному  проекту, який є можливим завдяки тому, що Україна є незалежною і вільною від атеїстичного гніту. Ну і Слава Богу.   

Немає коментарів: