Повний текст тут:
Першим
таким прикладом є покликання Авраама… Читаємо в ньому(єврейському тексті
Біблії) так: Бог промовив до Аврама...
Звернімо увагу, що тут немає жодного попереднього
приготування. Навіть не знаємо до кінця, ким є Аврам. Цей фрагмент Книги Буття
показує нам, що покликання ніколи не можна передбачити. Не можемо бути в ньому
впевнені. Воно з’являється в ситуаціях, яких не можна запланувати.
З одного боку Бог закликає,
а з іншого боку дає людині здатність відповісти на Його покликання. Цю
здатність відповісти на Божий заклик в християнської термінології ми звикли
називати словом благодать. Якщо Бог кличе, то дає силу. Якщо Бог кличе, то дає
міць для того, щоб відповісти на цей заклик. Тому не бракує таких перекладів на
різні сучасні мови, які звучать так: звелів Бог... або наказав Бог... або
навіть Бог видав наказ...
Феномен покликання
є чимось, що відбувається між Богом і покликаною людиною. І тому брак відповіді
на покликання означає зраду того, що Бог вимагає від людини. Брак відповіді на
покликання не є чимось нейтральним, чимось, що немає значення – воно означає
„Ні!” сказане Богу.
Тому ще раз: Вийди
ти! Власне ти! З землі твоєї, з місця твого народження, з дому твого батька.
Покликання, яке розуміємо таким чином заключається, щоб зірвати з минулим.
Передбачає, що треба залишити минуле, але не будь-яке минуле, але дуже близьке,
дороге, таке минуле, яке визначало певну дорогу нашого життя. Залишити минуле,
яке не має у собі нічого гідного осуду – вітчизна, місто, родина – все це
становить певну вартість.
Бог вимагає від
Аврама, щоб залишив те, що було добрим. Не тому, що це стратило свою вартість,
але тому, що існують речі, які мають ще більшу вартість. Тією більшою вартістю,
вартістю гідною більшої любові і більшої посвяти (про що можемо переконатися,
адже дуже добре знаємо історію Авраама), є сам Бог. Залишаємо те, що добре, щоб
ще більше наблизитися до Бога.
… ми хочемо бути, як інші люди. Але істота покликання полягає саме у тому,
щоб відрізнятися… Йшли ми колись в Єрусалимі до Стіни Плачу. Існують в тому
місці контрольні пункти, де шукають потенціальних терористів. Таким
потенціальним терористом є кожен, хто має на
собі хрестик. Треба його сховати. Інакше не можна підійти до Стіни Плачу, тому
люди його ховають. Одна така черниця підходить до контрольного пункту і до неї
звертається єврейка, що сидить на перепустці: „сестро, ви мусите зняти
хрестик”. Черниця каже, що не зніме його. Тоді жінка говорить, що в такому
випадку вона не ввійде далі. Сестра каже: тоді я почекаю. Я залишив її в
стороні. Черниця чекала. Ясна річ, що це не нормально, коли сестра не може
увійти. Коли вже усі ввійшли, жінка-контролер підходить до черниці другий раз і
питає: „А чому ти не хочеш сховати цей хрестик?” „Бо я не тому вступала до
Ордену, щоб його ховати.” „Тоді проходь.”
Добре розпізнання
в Господі є обов’язковою умовою, щоб до Бога тим більше намагатися зблизитися.
Не може бути такого, що образ Бога, який має в собі особа, яку Господь кличе,
по двадцяти, тридцяти, або п’яти роках є такий самий, як тоді, коли він вирішив
відповісти на голос Бога…
Буває так, що
образ Бога, який маємо приступаючи до Першого Причастя, залишається в нас аж до
часу одруження, або навіть ще довше. З покликаним діється подібним чином. Ким є
Той? Яке Його ім’я?
Дуже важливою річчю є те, щоб форматори, тобто ті, що формують сумління
інших мали свідомість того, що іменем Бога є „Я є”. Найбільш відповідним місцем для покликаного завжди
залишається каплиця.
Коли Бог каже: Моє
ім’я „Я є”, то дуже часто я порівнюю цей образ до образу матері, яка сидить
біля ліжка своєї дитини. Дитина хворіє і має велику температуру. Мати зробила
все, що від неї залежить і зараз може тільки потішати: Я тут! Я є! А тому
нічого тобі не загрожує. Я з тобою. Таким є Бог. Якщо людина, яка розвиває своє
покликання відчуває цю близькість Бога, то напевно обмине різноманітні повороти
долі і відважиться навіть на дуже важку місію, завдання і виклик, на зразок
Мойсея, який повертався до Нилу, де йому загрожувала смертельна небезпека.
Немає коментарів:
Дописати коментар