Історія кохання з хепіендом без хепіенду. Закоханий долає кілометри, щоб зустрітися із музою, перемагає десятки, а то й сотні перешкод на шляху, здається, сам Бог допомагає йому дістатися до прекрасної, проте після короткої зустрічі залишає життя.
Відважний та витривалий Інман стає дезертиром та втікає до коханої, яку залишив вдома, виривається з рук армійців, перемагає голод, зрештою дістається возлюбленої Ади, визнає її своєю дружиною. Проте. Потрапляє під кулі наглядачів та гине. Історія кохання, у якій, за героїчною логікою всі мають жити довго і щасливо завершується смертю головного героя. Ада народжує від нього дитину та усе життя з тугою згадує чоловіка свого серця.
Чому зустріч закоханих така коротка, а життя обривається так невчасно?
Вкотре проблема первинної мотивації. Чому Інман тікає з поля бою? - Він вирішує для себе, що без сенсу проливається кров невинних людей. І що ціна, яку він змушений платити за це кровопролиття надто велика. Тому обирає кохану та біжить до неї. Напевно, у цій нелегкій мандрівці дооцінює ту, яка чекає його вдома - дочку пастора із щирим та простим серцем. І ця свідомість допомагає йому подолати труднощі.
Напевно, серед ідей фільму - ідея безсенсовності війни, як такої та вбивства людини людиною. Проте найцікавіше, як на мене - ще одна - супутня ідея важливості віри та чистоти цілей.
Коли Інман розмовляє зі сліпим, який ніколи не бачив світу, запитує його: "Що б ти міг віддати заради того, аби отримати здатність бачити хоча б 10 хвилин?". На що сліпий відповідає, що нічого не платив би. Бо людині, яка засмакувала щось більше дуже важко прийняти меншу дійсність, у яку згодом повертається. Інман не погоджується, та переконує сліпого, що заради 10-ти хвилин щастя варто платити ціну.
У момент прийняття рішення Інман мав занижені амбіції - він хотів багато - побачити кохану. Але водночас - всього лиш побачити кохану. В його цілях не планувалося тривале спільне життя після завершення війни, процвітання та виховання дітей. Його мета - як у простого теслі - побачити, отримати задоволення. І достатньо. Чого бажав - те отримав. - Втілив мрію коханої про зустріч, залишив по собі дівчинку(не хлопчика, який продовжуватиме рід, а принцесу, яка буде тішити серце матері) і загинув.
Для людини, яка ставить перед собою цілі та докладає зусиль до їх досягнення дуже корисно мати розуміння, що втілюючи задумане, не лише долає неможливу раніше для себе висоту, а й служить чомусь більшому. Якійсь більшій, часто незрозумілій до кінця місії свого життя. І тоді й подолання перешкод стає легшою справою, а мотивація міцнішою. Ну, і як наслідок - кращий результат.
Людській природі здорово прагнути задоволення. Бажання прожити щасливе життя спонукає до багатьох чудових справ - творчих, нестандартних та нових. Проте коли на маршруті бракує задоволення - причина єдина - людина втратила вищу ціль, заради якої триває її мандрівка. Іншими словами втратила віру. В свої сили, покликання до більшого, надзавдання, заради якого кожен приходить у світ.
А віра - будується на свідомості - ким я є, навіщо живу та від чого(чи від кого) залежить фінал моєї історії. Просто, як божий день :)
І ще - кохання - велика сила. Воно навіть маловірного теслю здатне змусити робити великі вчинки. А коли тесля усвідомлює роль цієї сили та входить у віру в її всемогутність, починається любов... І життя. Справжнє. :)
Немає коментарів:
Дописати коментар