Танець буття

Шалено вразило відео із танцями біблійного персонажа Царя Давида, який пластикою і усім своїм єством виражає хвалу Богові Ізраїлю. Його жести - акт глибокої покори і поклоніння творцю, який із своєю величезною силою направляє людину. І одночасно дозволяє опинитися у гармонії Його царства вже тут на землі.

Хіба це не прекрасно? - Бог дав людині тіло, щоб відчувала Його Царство. Своїми емоціями, нутрощами, кожною жилкою. Просто рухалася в танці хвали.

Танець - це своєрідні двері, які розкривають людську істоту. Коли ми дивимось, як людина рухається, можемо не знаючи її, доторкнутися її природи і відчути її переживання так, як не передаси словами.

Будь-який добрий тренер з танців підтвердить, що різним людям у різні моменти життя підходить інший танець, інша композиція та інші рухи. І що справжній геній розкривається, коли імпровізує. Думаю, саме в такій імпровізації через нього говорить Бог. Таким чином Він розмовляє зі світом через людську істоту.

Моя мама часто розповідає, як познайомилась з моїм батьком. Саме познайомилась, бо вона бачила його до того моменту. Але не знала. 31 з лишком рік тому. Вона з подружкою пішла на танці. Сьогодні це називається дискотекою, а в радянські часи це називалось прямо і просто - танці. Мій тепер уже батько, а тоді 30-ти літній юнак працював з мамою, а тоді - незаміжною дівчиною - на одному підприємстві. Вони бачили один одного досить часто. а познайомились на танцях. Просто батько запросив мамину подружку, яка теж була гарною танцівницею, вони прохороводили весь вечір, виграли приз глядацьких симпатій. А мама - спостерігала за цим процесом і... ну - спостерігала і знайомилась :). Завершилися танці тим, що батько провів маму додому і через два місяці вони одружилися. Танець може дуже багато сказати про людину.

Мої одні з найяскравіших спогадів дитинства - це коли ми з батьками дивилися разом танці на льоду. Бо ковзани дозволяють відчути ось це витончене ставлення до танцю - такої особливої поваги до руху - як найвищого мистецтва.

Напевно в спадок від своїх батьків я отримала любов до танцю. В студентські роки я просто ходила на заняття в танцювальну групу, намагалася навчитися руху, але, чесно кажучи, особливо запам'ятовувати за тренером тоді не вдавалося. Але справжнього танцю засмакувала перед Богом. Просто коли молилася жестами хвали. Це дуже велика сила, коли те, що не вдається сказати словом, навіть мені, творчій людині, яка багато пише, можна передати внутрішньою поставою і імпульсом жестів.

Коли людина танцює для Бога, Він починає змінювати її дух, душу і тіло. Бо напочатку людина робить жести для Бога, а потім Бог підхоплює і починає вести в цьому танці хвали і переповнює нутро. Я кілька раз в своєму житті переживала, коли танцюючи для Бога, свідомістю чула шепіт Бога, який давав свої обітниці, або вказував на щось важливе. А згодом втілював це у реальних речах. Така Його любов - коли ми рухаємось з Ним - Він - управляє нами.

Але таким самим танцем слави може бути і людське життя. Коли я рухаюся і роблю кожну справу в унісон з Ним і отримую від цього задоволення. Чудова імпровізація. Коли не страшно забути запланований рух, або змінити тактику, бо кожен твій жест любові - досконалий і правильний. Бо це твій з Ним танець.

Ну а ці фотки я вже показувала - мої батьки і я з ними. Отакі бувають танці :)