У сучасному світі про те, яким має бути журналіст розкаже кожен: говорити правду, доносити факти, брати коментарі, потрапляти туди, куди інших не пускають. І це, в принципі, правильно. Так само правильно, як вчителька має ходити в школу, заповнювати журнал і ставити оцінки або лікар повинен вести картку хворого, видавати довідки та відправляти на щеплення.
Єдине – що люди, які не мають стосунку до професії і на це не вчилися, не розуміються, чим є насправді журналістська діяльність.
Причиною цього є радянська спадщина, коли працівникам радянського телебачення доводилось бути рупорами партії, а ще – відкриття за часів правління Леоніда Кучми та Віктора Ющенка величезної кількості кафедр та факультетів журналістики де завгодно – в педінституті, де викладають досі вчительки, які самі бояться сказати 2 слова на камеру, в військовій академії, де вирішили робити військове телебачення (хоча насправді тепер на фронт їздять геть інші люди знімати і розказувати про армію), в співочого ректора, який вирішив, що співати на сцені і працювати в студії новин – одна професія, в кулінарному технікумі – ну бо що, чому не вчити журналістів, то ж і там, і там кухня.
Зрештою, виник такий міф, що журналістика – це лише ремесло. Ну – треба знати правопис української мови, вміти увімкнути вкл і викл на диктофоні чи камері, може – ще мати якусь мінімальну фізичну привабливість, щоб люди не розбігалися від тебе. Та і, в принципі, все. Єдине питання – то ж тоді навіщо було в усьому світі вчитися по 5-8 років на такого спеціаліста? То ж для таких навиків достатньо гуртка в 11 класі на позакласному навчанні. Ознайомився – і в бій.
Насправді, журналістська професія має свою історію і місію. Хто не знає – то навіть є святі покровителі журналістів. А католицька церква має визначені дні, коли молиться за працівників ЗМІ. От уявляєте – визначених світових днів молитви за правоохоронців немає, не моляться за бухгалтерів, які щодня рахують гроші і можуть потрапити на понад 10 років до в’язниці через помилку. А за журналістів – молиться увесь світ.
Нащо ж стільки уваги до такої професії?
Бо журналісти походять від проповідників і промовців. Від авторитетів у суспільстві. Саме тому в кожному навчальному закладі, який має історію та досвід у вихованні людей такої професії, є курс суспільної комунікації. Де розповідають, як промова та особа впливає на суспільство. Наприклад, засобом комунікації, одним із, історично є зустріч вчителя/мудреця з народом. Якими були в давнину такі зустрічі з мудрецями? – Це були люди, які багато читали, мали життєву філософію та мали про що сказати світові. От від місії цих людей походить сучасна професія.
Тобто, журналіст має знати більше, ніж інші, оперувати більшим, сучасними словами кажучи, масивом інформації, аніж інші, вміти аналізувати та дивитися вперед. Тобто, говорити про те, що може змінити хід подій, навіть історії. Адже люди, які слухають такого промовця, можуть вийти з такої зустрічі геть іншими, новими людьми, можуть отримати натхнення до дій та почати діяти.
В сучасному світі для журналіста місія пророча реалізується в декількох речах:
1. Розуміти, ким я є, які мої можливості та навіщо я в професії. Бо якщо ту чи іншу людину обирають працювати чи то в ньюз-рум, чи то в редакцію програм або в друковане-онлайн видання, її запрошують туди для чогось. І це точно не для того, щоб принести з поля новину про будь-що і викласти літературною мовою. Кожен журналіст має кепський чи добрий, але власний характер. І тим він цікавий і потрібний.
2. Робити те, що максимально актуальне в часі, в якому живу. Це відрізняє журналіста від блогера. Бо блогер каже те, що хоче сказати, що йому вигідно сказати. Журналіст має сказати про те, що змінить сьогодні світ. І, знаєте, що: я знайома з багатьма журналістами, які просто щастя і задоволення отримують коли виконують цю місію бути корисним і плідним.
3. Говорити те, про що інші мовчать. Тобто, бути відважним. Тут добрий товариш біблійний пророк Ілля. Його мало хто любив, бо він говорив не зовсім солоденькі речі. Ну але про те, що треба було сказати. Це як робота лікаря, який, в принципі, міг би дати довідку «здоровий» і відпустити, але його робота - вказати на причини хвороби.
4. Бути в сфері своїх талантів і вмінь та працювати над ними. Звичайно, не можна знати і розумітися в усьому. Але добрі журналісти в усьому світі безперервно вчаться новому і стають асами у визначеній тематиці. Це людина, яка може подивитися збоку на ту чи іншу сферу суспільства і вказати на те, про що люди у визначеній професії навіть не здогадуються.
5. Діяти та повідомляти на випередження, або мати професійне чуття. Чимало добрих журналістів повідомляють заздалегідь про причини, наслідки та пропонують проекцію на наступні роки, попереджають про небезпеки. І хто до таких слів не прислухається, той втрачає.
І ще важливою є роль журналістських спільнот. Бо разом цим людям вдається продуктивно діяти на випередження – таке їхнє/наше покликання.
А ремесло – то як хороший мікрофон у оперного співака, який не псує звучання унікального голосу. Звичайно, треба мати паливо для машини, чорнило для ручки, стіл для письма і капці для пересування світом.
Реальна історія:
Колись один мужик прийшов до священика, а той його спитав: "Про що ти молишся?" А той відповів: "Щоб бути багатим". Ну і отець питає: "А що конкретно потрібно, щоб ти став багатим, я попрошу, може Бог тобі дасть". Мужик довго не думаючи відповів: "Стіл, стуло і велосипед".
Священик помолився, мужик через кілька днів приходить додому, а його зустрічає сусід. і каже: "Я перебирав в себе гараж, і знайшов пару речей, якими не користуюсь, глянь, чи тобі не згодяться". Мужик пішов в гараж, і там на нього чекав стіл, стуло і велосипед.
Мужик розказав про таке чудо священику, бо дуже зрадів. А священик тому відповів: "Ось це і є ціль твого покликання: знайти, як правильно застосувати свій стіл, стілець і велосипед. Якщо виконаєш це - виграєш своє життя".
Здається, згодом, цей мужик таки виграв...
Немає коментарів:
Дописати коментар