Хвороба – для зцілення чи упокорення

Довго морально готувалась до написання цього статусу – чекала поки розсортується подих думки. J А чому вирішила написати, бо познайомилася у спортзалі з тіткою, яка намагалася мене переконати, що хвороба – то дар, який треба покірно прийняти, бо вона корисна для розвитку душі.

Фотка з київського стадіончика :) Після дощику )))

 

А почалося все з того, що я її хотіла заохотити поставити на велік-тренажер навантаження хоча б на двоєчку (я беру трошки більше шестірки). Тітка сказала, що не хоче, бо типу недавно хворіла зі спиною і боїться, а загалом вважає, що хвороба – то така справа, яку треба прийняти. Я, звичайно, порозказувала їй, що маємо обов’язок просити Бога про здоров’я, старатися з усіх сил його відновити і взагалі залишати будь-які думки подобного роду. Тітку підтримала її модна колежанка, мовляв, через хворобу сама стала кращою і дуже змінилася. 

Я послухала уважно і вже сама було задумалася, що, може, дійсно, є речі, які треба приймати і всяке таке.

Але потім все ж таки переконалась, що я була права. То чому треба шукати зцілення, і то ревно?

Причина перша. Дуже багато наших хвороб – з причини нашої недбалості, або недбалості наших близьких. Ми нездорово харчуємося, мало піклуємося про стан своєї душі та потерпаємо від психосоматики, успадковуємо нездорові звички

Причина друга. Ми ніколи не знаємо своїй справжніх можливостей і потреб. Більшість наших думок про себе обмежуються наявністю грошей в кишені, тайм-менеджментом, забезпеченням себе харчами та відпочинком. Точніше, тим, що нам здається нормальним відпочинком. Але якщо подивитися, яким чином багато людей отримували зцілення від тих чи інших хвороб, можна здивуватись. Бо хвороба може зникнути у такий момент, коли людина менше за все цього очікує.

Я, наприклад, колись мала таку мороку, що погано спала, якщо мої ноги не знаходились на подушці за сантиметрів 40 вище тіла. Я роками займалася танцями, бігала, скакала, навіть пила якісь вітаміни. Але чому часто потерпала від болі в ногах – уявити не могла. Родичі казали, що спадкове. Аж поки я не поперла 250 кілометрів пішки у паломництво. Прогулялася тиждень пішки, а повернулась додому – і забула про міні-хворобу. Вже минуло майже 10 років, а неміч як пропала, не поверталася.

Знаю ще одну людину, яка багато років ходила з  серцевою недостатністю, вже хотіли її оперувати, лікували, годували пігулками, возили в санаторії. А потім в неї обікрали хату. Вона прийшла додому, а все з квартири винесли. Людина злякалася. А коли після пішла до лікаря, виявилось, що зникла серцева недостатність.

 Тому якщо здоров’я зникає, це не означає, що воно не має наміру повернутися.

Причина третя.  Бажання жити без хвороби є ознакою працелюбства. Кожен із нас в цьому житті має завдання і можливості до реалізації. І наявність доброго здоров’я є засобом для досягнення результатів. Тому якщо людині не лінь працювати, але лінь подбати про здоров’я, це може означати, що так насправді в голові цієї особи є певні обмеження. Вона може для себе вирішити – що ось, для мене достатньо мого села з двома коровами і одним поросятком і на більше немає здоров’я, або мені достатньо моєї стабільної роботи і бракує сил на щось більш амбітне, або що я погоджуюсь на пенсію і мені не так уже і вигідно піти до лікаря і отримати довідку, що хвороби немає, ну, бо тоді втрачу гроші. Ось ця лінь жити здорово – серйозна перешкода. І якби до неї прислухався, наприклад, Джон Адамс, президент США, то він ніколи б не став президентом. Бо перш ніж перемогти на виборах він кілька років плавав з від берегів Америки до Великобританії, проводив місяці у бочках в кораблях – так перевозили людей, щоб не підхопили морську хворобу, хоча люди і так підхоплювали. Адамс був сміливим і ганяв туди-сюди, а коли повертався додому – відпочивав у своїх парках, які доглядала дружина.

Словом, тітки зі спортзалу, звичайно, вже молодці, що пішли і не бояться порухати своїми зрілими попами. Але дбати про здоров’я важливо, так само, як і за нього змагатися. Різними, часом, дуже дурними способами. Але амбітно.