пʼятниця, 28 листопада 2014 р.

Що мені дали соціальні мережі


Уже більше ніж 5 років користуюсь активно соцмережею Facebook, до того мала живий аккаунт в Однокласниках, потім закрила, років зо три маю ВКонтакте.

Багато читаю чи чую від друзів, що відмовляються від соцмереж, бо вони затягують, відволікають тощо. Напевно, десь вони праві. Але я бачу реальну користь від соцмереж.

Перше – маю в ФБ півтори тисячі людей-друзів-он-лайн. Коли пару днів тому робила групу «Почну Новий Рік молитвою», опція вимагала індивідуально кожному відсилати запит. Зі своїх спостережень, можу стверджувати, що десь 80 відсотків людей, з якими зареєстрована в ФБ мала змогу спілкуватися в реальному житті, перетиналася у справах по роботі чи служіннях, або це мої добрі партнери. Соцмережі дозволяють знайомитися, що роблять і чим живуть ці люди, а також завдяки цьому можу уявити, що навколо відбувається. Думаю, елемент присутності тут в моєму варіанті дуже міцний.

ВКонтакте використовую для родичів і тих людей, яких знаю тісніше, по відношенню до яких не мушу дотримуватись правил політкоректності. В принципі, думаю, що з цими людьми можу більш-меньш нормально зустрітися при потребі, тому якби не було ВКонтакте, наше товариство не зникло б. Хоча, якщо є така можливість, то чому б не спілкуватись. Десь впродовж року робила в мережі таку акцію «Друзям про друзів». Тобто розповідала друзям про тих людей, з якими маю справу. Як під час будь-якого знайомства в компанії друзів. Думаю, це має право на існування.

Зараз у соцмережі проводжу експеримент на факт ігроманії J Випробовую іграшку «Елочка-2015». Мені цікаво, як працюють подібні програми. В принципі, досить цікаво. І, думаю, грамотні розробники могли б за допомогою таких іграшок розвивати мізки людей. Бо нащо таким банальним чином, промиваючи один одному кістки. А можна просто збирати оленів, обмінюватись апельсинами і іграшками на ялинку та забавляючись на відстані. Думаю, після Елки-гейм не буду гратись іншими забавками, бо є багато інших справ. Але, часом, у людини буває меланхолія, як, наприклад, багатогодинне сидіння на вокзалі чи в черзі якій-небудь. Це зрідка, але чому не пограти в елку-гейм, якщо вона виконана гарно і несе моральні цінності.

Колись активно вела Твіттер, зараз мені вистачає ВК і ФБ. Останнім часом стала відчувати потяг до особистого більше спілкування і поза зонового перебування. А це означає, що соцмережі можуть і набридати трохи. Хоча я і далі активний юзер.

От телефон останнім часом почала забувати вдома на пару днів. І по дорозі на роботу не маю жодного бажання сидіти в інтернеті чи навіть вмикати музику в навушниках – цікавий навколишній київський світ і люди.

Сьогодні в маршрутці вкотре зустріла свою колежанку – так втішилась. Виявляється, вона, творча людина, зараз займається по роботі математикою. Тому вирішила завести блог. Думаю, буде там писати щось мистецько-художнє. Терпіти не можу математику, щиро поспівчувала колежанці і чекаю її записів у блозі.

Тим часом збираю різдвяні і новорічні історії для сторінки «Почну Новий Рік молитвою» на блогспоті. Робимо спільно з Католицьким Медіа-Центром. Гуглівський блогспот добра українська платформа. Мені подобається.   


Ах, да, про почуття і особисте. Те, що має бути особистим, залишається особистим. Думаю, якщо вийду заміж і мій чоловік попросить більш суворіше до відбору між особистим і особистісним, буду розширювати обмеження. А поки я людина спонтанно-вільна, то дозволяю собі вояти про всякі свої роздуми і справи. Як ось зараз, про користування соцмережами.  

Немає коментарів: