Після перегляду розважаю передовсім про грані людської чутливості. Ганяючи за успіхом у наших справах ми часто вчимо один одного нічого не боятись, не зупинятись на досягнутому, перемагати людські слабкості та боротися із надмірною вразливістю. Причому міру встановлюємо самі, щоразу підвищуючи планку. Ну і, зрештою, досягаємо, перемагаємо і знову ставимо нове мірило особистого успіху. Рухатись, як і жити, звичайно, важливо. Проте дуже хочеться вірити, що за усіма цими змаганнями ми не втрачаємо те важливе і природнолюдське, закладене в нас Богом.
Думала про всі ці речі, коли дивилася на людей, які катували Христа, видумували нові засоби, щоб завдати болю людському тілу та відчували при цьому свободу задоволення. Напевно, щоб прийти до такої межі жорстокості та байдужості до болю цим людям потрібно було пройти чимало етапів праці над собою. Бо ж кожен із них колись народився маленьким хлопчиком, плакав, коли розбивав колінко при падінні, боявся, переживав. Його вражали чужі, та й свої страждання. Але потім мусів пройти певні етапи, назвемо це - тренувань - щоб втратити чутливість серця та стати нечутливим до крові та чужого болю. Більше того - отримувати задоволення від чужих страждань. Дуже важко зрозуміти, що відбувалося з цією людиною, яка згодом стала жорстоким знаряддям сатани.
Такої жорстокості бачимо чимало і в сучасному світі. Бунтуємось, як могли, скажімо, правителі Росії прийняти закон про заборону усиновлення дітей громадянами США та свідомо назавжди залишити у сиротинцях тисячі дітей. Не розуміємо, як могли так жорстоко розправитися з дівчиною троє вбивць Оксани Макар, про яку говорили минулої зими. Дивуємось, як люди із руками-ногами, такими ж головами, як у кожного з нас, роблять речі, переповнені цинізмом та жорстокістю.
Бог створив людину із чутливим серцем. Він дав їй здатність відчувати запахи, бути вразливими на дотик, захоплюватися, переживати емоції поруч із іншою людиною. Він дозволив їй відчувати біль за інших. І навіть сам своїм прикладом прийняв страждання людства.
Якось я раніше не надто замислювалась над висловом "прийняв страждання". Це більше для мене звучало, як погодився з Отцем на виконання певної місії. Але Ісус прийняв страждання - себто відмовився від захисних бар'єрів - погодився на те, щоб увійти у біль. Це як різниця між людиною, яка розбиває у кров обличчя, коли вона випила кілька літрів спиртного і тією, що впала об асфальт у свідомому тверезому стані. Перший може навіть не відчути, що в нього немає пів обличчя, другий же буде переживати величезний біль від рани. Бог за людство погодився тверезо, свідомо та без жодних захисних засобів увійти в страждання. На рівні духа, душі і тіла. Аж поки не помер на хресті.
Думаю, чутливість вразливої дитини, яка переживає та співпереживає, десь боїться, колись втікає, колись дозволяє іншим відчути себе сильнішими поруч - це природа людини. І її краса. Дуже хочеться її не втратити. Особливо, не обміняти на щось пусте та маловажливе.
Думала довго, що допоможе людині цю чутливість зберегти. Чутливість, яка може стати знаряддям Бога, щоб той, кому вона дана, співпереживав та служив людству. Дуже складно. Людині потрібна людина. Десь сильніша, десь слабша, десь розуміюча. І Бог - Дух Святий, який дозволить цю чутливість зберегти.
Ми дуже боємося бути лузерами. Але правда полягає в тому, що це не найгірше, що може з нами статися.
Вчора передивлялася також ефір "Портретів" Сергія Дорофеєва з відомим журналістом Юрієм Макаровим. Автор багатьох книжок, колись редактор і один із застовників найрейтинговішого в Україні каналу 1+1, людина, яку в обличчя знають мільйони людей. Дорофеєв його запитував: "Де Ви сьогодні живете? На що витрачаєте гроші?" - Макаров розповів, що живе з родиною у скромній маминій квартирі, а коли отримує гонорари, їде у такі ж скромні туристичні подорожі. Ось і всього. За все дякує Богу. І вважає себе щасливою людиною. Каже, не раз отримував пропозиції зайнятися політикою чи бізнесом, але відмовлявся. Бо погодився на те, щоб бути лузером. Всміхається: "Ага, я - лузер. І не стидаюся, що лузер".
А це вже від мене - проте якщо лузер - то який мудрий лузер.
Той, серце якого чутливе до страждань - чутливе і до захоплення, здатне до любові. Це дуже класний дар - чутливості серця.
Попри те, що мені було досить важко від початку до кінця дивитися фільм і тричі робила паузу на чай, щоб прийти до тями та вмовити себе дивитися далі, після завершення стрічки - відчула, як мене наповнює сила і величезна радість. Напевно, це смак народження до Воскресіння.
Отакі враження.
Отакі враження.
Немає коментарів:
Дописати коментар