Їм всього 17 і у них тільки відлунав останній дзвоник. Які ж вони хороші!
Такі чисті...
І світлі...
І розумненькі...
В них - попереду - світ, життя, шляхи... У кожного по-своєму ступатимуть ноги...
А я всього лиш на 10 років за них старша :)
Коли 10 років тому лунав мій останній дзвінок, я любила картини із стежинами і дорогами. Лісові дороги, камянисті шляхи, глинисті шляхи, які в'ються у пшеничному полі. І обов'язково ведуть до чогось доброго і світлого. Тоді, пам'ятаю, я довго вдивлялася в ті ще неходжені мальовничі дороги і себе питала:"Що далі?" "Куди далі поведуть мене шляхи?" "Чи не заблукаю і не зверну я у цьому дивовижному полі? Встеленому ромашками, польовими маками та якимись невідомими мені лапатими синіми квіточками..." Досі люблю дорогу. І квіти... Коли їх багато-багато. Їх все рідше мені дарують, але я всеодно їх маю. Збираю, малюю, тримаю у серці, споглядаю за ними в саду. І почуваю себе на своїй рідній дорозі. Вона моя, рідна і дещо по-суворому правильна. Але така ж дивовижна. Як добре, що я пішла цією дорогою...
А я всього лиш на 10 років за них старша :)Коли 10 років тому лунав мій останній дзвінок, я любила картини із стежинами і дорогами. Лісові дороги, камянисті шляхи, глинисті шляхи, які в'ються у пшеничному полі. І обов'язково ведуть до чогось доброго і світлого. Тоді, пам'ятаю, я довго вдивлялася в ті ще неходжені мальовничі дороги і себе питала:"Що далі?" "Куди далі поведуть мене шляхи?" "Чи не заблукаю і не зверну я у цьому дивовижному полі? Встеленому ромашками, польовими маками та якимись невідомими мені лапатими синіми квіточками..." Досі люблю дорогу. І квіти... Коли їх багато-багато. Їх все рідше мені дарують, але я всеодно їх маю. Збираю, малюю, тримаю у серці, споглядаю за ними в саду. І почуваю себе на своїй рідній дорозі. Вона моя, рідна і дещо по-суворому правильна. Але така ж дивовижна. Як добре, що я пішла цією дорогою...
Немає коментарів:
Дописати коментар