ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА. Старший боярин.

Сільське небо вночі гарне. Коли зелена трава і пахне землею чи котами чи коровою... Навіть уже не знаю чим. Вже надто давно не дихала сільським небом. Але дуже міцно його пам'ятаю. І зірки. І відчуття. І шум. Він якийсь справді коханнєчутливий чи почуттєвочуйний. Десь такий. Як ось цей Гордій в Осьмачки - бігають поросята, шумлять кури, а як приходить вечір і дивиться не небо - не виходить в народу думати про проблеми чи про гроші. Чи бізнес. Чи всякий там менеджмент і маркетинг із довгостроковим плануванням. Хоча в 1916-му в селі не знали, що таке маркетинг. Хм. Але і зараз це не в темі вечірнього сільського неба. Треба поїхати вже в село. Певно, прийшов такий час для серця. Цікаво, хрущі ще сплять? Чи вже сезон?